П. Ампер висунув думку про «континуум інтелекту»: різні системи можуть зіставлятися не тільки що як мають і не мають інтелекту, але і по ступені його розвитку. При цьому, вважає він, бажано розробити шкалу рівня інтелекту, що враховує ступінь розвитку кожного з його необхідних ознак. Відомо, що у свій час А.Тюринг запропонував як критерій, що визначає, чи може машина мислити, «гру в імітацію». Відповідно до цього критерію, машина може бути визнана мислячої, якщо людина, ведучи з нею діалог по досить широкому колу питань, не зможе відрізнити її відповідей від відповідей людини.

Вихідним пунктом наших міркувань про штучний інтелект було визначення такої системи як вирішальні розумові задачі. Але перед нею ставляться і задачі, що люди звичайно не вважають інтелектуальними, оскільки при їхньому рішенні людина свідомо не прибігає до перебудови проблемних ситуацій. До їхнього числа відноситься, наприклад, задача розпізнання зорових образів. Людина довідається людини, якого бачив один-два разів, безпосередньо в процесі почуттєвого сприйняття. Виходячи з цього здається, що ця задача не є інтелектуальної. Але в процесі дізнавання людина не вирішує розумових задач лише остільки, оскільки програма розпізнання не знаходиться в сфері усвідомленого. Але тому що в рішенні таких задач на неусвідомленому рівні бере участь модель середовища, що зберігається в пам'яті, те ці задачі в сутності є інтелектуальними. Відповідно і система, що неї вирішує, може вважатися інтелектуальної. Тим більше це відноситься до «розуміння» машиною фраз природною мовою, хоча людина в цьому не вбачає звичайно проблемної ситуації.

Теорія штучного інтелекту при рішенні багатьох задач зіштовхується з гносеологічними проблемами.

Одна з таких проблем складається в з'ясуванні питання, чи доказова теоретично (математично) чи можливість неможливість штучного інтелекту. На цей рахунок існують дві точки зору. Одні вважають математично доведеним, що ЕОМ у принципі може виконати будь-як функцію, здійснювану природним інтелектом. Інші думають у такій же мері доведеним математично, що є проблеми, розв'язувані людським інтелектом, що принципово недоступні ЕОМ. Ці погляди висловлюються як кібернетиками, так і філософами.

Проблема штучного інтелекту

Гносеологічний аналіз проблеми штучного інтелекту розкриває роль таких пізнавальних знарядь, як категорії, специфічна семіотична система, логічні структури, раніше накопичене знання. Вони виявляються не за допомогою дослідження фізіологічних чи психологічних механізмів пізнавального процесу, а виявляються в знанні, у його мовному вираженні. Знаряддя пізнання, що формуються в кінцевому рахунку на основі практичної діяльності, необхідні для будь-якої системи, що виконує функції абстрактного мислення, незалежно від її конкретного матеріального субстрату і структури. Тому, щоб створити систему, що виконує функції абстрактного мислення, тобто в кінцевому рахунку формуючу адекватні схеми зовнішніх дій в істотно мінливих середовищах, необхідно наділити таку систему цими знаряддями.

Розвиток систем штучного інтелекту за останні десятиліття йде цим шляхом. Однак ступінь просування в даному напрямку у відношенні кожного з зазначених пізнавальних знарядь неоднакова й у цілому поки незначна.

Визначені кроки до втілення гносеологічних характеристик мислення в сучасних системах штучного інтелекту зроблені, але в цілому ці системи ще далеко не володіють комплексом гносеологічних знарядь, якими розташовує людина і які необхідні для виконання сукупності функцій абстрактного мислення. Чим більше характеристики систем штучного інтелекту будуть наближені до гносеологічних характеристик мислення людини, тим ближче буде їх «інтелект» до інтелекту людини, точніше, тим вище буде їхня здатність до комбінування знакових конструкцій, сприйманих і інтерпритуємих людиною як рішення задач і узагалі втілення думок.

У зв'язку з цим виникає складне питання. При аналізі пізнавального процесу гносеологія абстрагується від психофізіологічних механізмів, за допомогою яких реалізується цей процес. Але з цього не випливає, що для побудови систем штучного інтелекту ці механізми не мають значення. Узагалі говорячи, не виключено, що механізми, необхідні для втілення невід'ємних характеристик інтелектуальної системи, не можуть бути реалізовані в цифрових чи машинах навіть у будь-якій технічній системі, що включає в себе тільки компоненти неорганічної природи. Інакше кажучи, у принципі не виключено, що хоча ми можемо пізнати всі гносеологічні закономірності, що забезпечують виконання людиною його пізнавальної функції, але їхня сукупність реалізована лише в системі, субстратно тотожної людині.

Удосконалювання систем штучного інтелекту на базі цифрових машин може мати границі, через які перехід до рішення інтелектуальних задач більш високого порядку, що вимагають обліку глобального характеру переробки інформації і ряду інших гносеологічних характеристик мислення, неможливий на дискретних машинах при як завгодно зробленій програмі. Це значить, що технічна (а не тільки біологічна) еволюція систем, що відбивають, виявляється зв'язаної зі зміною матеріального субстрату і конструкції цих систем. Така еволюція, тобто апаратурне удосконалення систем штучного інтелекту, наприклад, через більш інтенсивне використання аналогових компонентів, гібридних систем, голографії і ряду інших ідей, буде мати місце. При цьому не виключається використання фізичних процесів, що протікають у мозку, і таких, котрі психіка як свої механізми не використовує. Поряд з цим ще далеко не вичерпані можливості удосконалювання систем штучного інтелекту шляхом використання у функціонуванні цифрових машин гносеологічних характеристик мислення, про які мова йшла вище.

Висновок

Розвиток інформаційної техніки дозволило компенсувати людині психофізіологічну обмеженість свого організму в ряді напрямків. «Зовнішня нервова система», створювана й розширювана людиною, уже дала йому можливість виробляти теорії, відкривати кількісні закономірності, розсовувати межі пізнання складних систем. Це особливо важливо в сучасну епоху, коли суспільство