Японська, так звана кільцева, система прийнят-тя рішень - «кінгісе», сутність якої в тому, що для розгляду готується проект нововведення. Його пе-редають для обговорення особам за списком, який складає керівник. [3,c.45].

Кожен повинен розглянути запропоноване рішення і запропонувати свої зауваження у письмовому вигляді. Після цього проводиться нарада. Як правило, запрошуються ті спеціалісти, чия думка керівнику не зовсім зрозуміла. Експерти пропонують своє рішення відповідно до своїх індивідуальних переваг. І якщо вони не співпадають, то виникає вектор переваг, який визначають за допомогою одного з наступних принципів:

а) принцип більшості голосів – обирається те рішення, яке має найбільше число прихильників;

б) принцип диктатора – за основу беруть думку однієї особи групи (цей принцип притаманний для військових організацій, а також під час прийняття рішень у надзвичайних обставинах);

в) принцип Курно – використовується тоді, коли немає коаліції, тобто пропонуєься число рішень, яке дорівнює числу експертів. У цьому випадку необхідно знайти таке рішення, яке відповідало б вимозі індивідуальної раціональності без ураження інтересів кожного окремо;

г) принцип Паретто – використовується для прийняття рішення, коли експерти утворюють єдине ціле, одну коаліцію. В цьому випадку оптимальним буде таке рішення, яке не вигідно міняти одразу всім членам групи, оскільки їх об’єднує це рішення в досягненні загальної мети;

д) принцин Еджоворта –використовується в тому випадку, якщо група складається з кількох коаліцій, кожній не вигідно міняти своє рішення. Знаючи переваги коаліції, можна прийняти оптимальне рішення, не завдаючи один одному шкоди.

ВИСНОВКИ

Підсумовуючи усе вище сказане слід зазначити, що процес прийняття управлінського рішення дуже складний і цікавий. Враховуючи, що 70% успіху залежить від прийнятого управлінського рішення, то значення останнього у цілому процесі управління важко переоцінити. Прийняття рішень – це серія правильних рішень з кількох альтернативних можливостей, які обирає керівник для цієї організації в цей час, в цьому місці, тобто як планувати, організувати, мотивувати, контролювати. Для того, щоб рішення було ефективним треба врахувати багато факторів, а саме:

Отримати відповідну інформацію, подолавши бар’єри недостовір-

ності і субєктвної оцінки;

Підібрати тип рішення;

Вивчити процедуру прийняття рішення, застосувавши схему управління;

Вибрати найбільш ефективніший і найдоступніший метод прийняття управлінського рішення.

Рішення можна класифікувати за багатьма ознаками. Умови, в яких приймаються рішен-ня, досить сильно впливають на якість прий-нятих рішень. Звичайно рішення приймаються в умовах визначеності або ризику (невизначе-ності). В умовах визначеності менеджер впевнений в результатах кожної з альтернатив. В умовах ризику (невизначеності) максимум, що може зробити менеджер, це визначити імовірність успіху для кожної альтернативи.

Процес прийняття рішень складний та багатосторонній. Він включає цілий ряд стадій та операцій. Кількість та якість прийняття рішень залежить від керівника, ситуації, стиля керівництва, культури організації. Важливо, щоб кожний керівник, враховуючи ситуацію та свій стиль управління, міг прийняти найбільш ефективне рішення.

Суттєвим обмеженням усіх управлінських рішень є звуження повноважень усіх членів орга-нізації (керівник може прийняти або змінити рішення тільки в тому випадку, якщо вище керів-ництво надало йому таке право). Керівник пови-нен визначити стандарти, за якими він пови-нен оцінювати альтернативні варіанти вибору. Ці стандарти мають назву критерії прийняття рішення.

Ефективне прийняття рішень необхідне для ви-конання управлінських функцій. Наука управління намагається підвищити ефективність організації шляхом підвищення здібності керівництва до прийняття обгрунтованих об'єктивних рішень в ситуаціях виключної складності за допомогою моделей та кількісних методів.

Наука управління досить широко використовує моделювання. Хоча деякі моделі інколи досить складні і без допомоги комп'ютера їх важко за-стосувати, концепція моделювання досить проста. За визначенням Шеннона: «Модель - це уявлен-ня об'єкта, системи або ідеї в деякій формі, яка відрізняється від самої цілісності». Схема орга-нізації - модель, яка представляє її структуру. Головна характеристика моделі - спрощення реальної ситуації в житті, до якої вона застосо-вується.

Методи моделювання загалом можуть призводити до помилок. Моделі науки управління теж можуть призводити до помилок. Ефективність моделі, може бути зменшена через дію потенційних похибок. Найчастіше такими похибками можуть бути недостовірні первинні припущення, обмежені можливості отримання потрібної інформації, недостатнє використання на практиці, дуже висока вартість.

Точність моделі визначається точністю інформації. Якщо зовніш-нє оточуюче середовище мінливе, інформацію про нього потрібно оновлювати швидко, але це може бути важко здійснити. Найбільші пробле-ми виникають в умовах невизначеності, тоді ке-рівник покладається на свій досвід, судження, інтуїцію.

Вигоди від викорис-тання моделі повинні виправдовувати її вартість: витрати на розробку, збір інформації, час на на-вчання, вартість обробки та зберігання інформації.

Огляд моделей науки управління число моделей науки управління може бути таким же великим, як і кількість проблем, які вирішуються з їх допомогою.

Виконання усіх вищезазначених пунктів в перспективі допоможе кожному керівнику забезпечити собі імідж не тільки лідерства, а й вплине на подальший ріст кар’єри.

Список використаної літератури

Беспалов Б.А.Наука и искусство принятия управленческих решений.-К.: Вища школа, 1985.

Вовчак.І.С. Інформаційні системи та комп’ютерні технології в менеджменті. Навч.посібник.-Тернопіль:Карт-бланщ, 2001-354 с.

Войнаренко М. Діалоговий алгоритм розв’язання задачі вибору оптимальних варіантів розвитку підприємства//Економіка України-1995.-№6.-с.85-88.

Евланов Л.Г. Основы теории принятия решений: М.: АНХ, 1979.

5. Конспект лекцій з курсу “Теорія управління, прочитаних канд. екон. наук, доц. Соболем С.М. студентам 2 курсу спец. 6201 денної форми навчання, 1999р.

6. Кімен К. Інформаційні системи в менеджменті: Підручник для студ. ВУЗів. – К.: КНЕУ, 2001. - 263с.

7.