Поняття інформаційної війни та історія її виникнення.

1.1. Факти і події інформаційної війни (ракурс в минуле)

Застосування інформаційно-психологічних прийомів задля відстоювання особистих інтересів, збереження власних ресурсів чи здобуття додаткових у протиборстві з протилежною стороною, відомі людству з незапам'ятних часів. В той же час, відомо: великомасштабні інформаційні технології, які дістали назву інформаційних воєн, мають тисячолітню історію. Уже у біблійній легенді згадано Гедеона, який під час воєн регулярно вдавався до залякування ворога. Одного разу він так залякав супротивника, що той розгубився і вдарив по своїх військах. Прикладів інформаційного впливу на моральну, духовну стійкість супротивника можна знайти чимало і у древньому Римі, і в епоху феодалізму (боротьба з "єрессю", за "істинну віру" і т.д.), і в пізніші часи. Особливого значення інформаційні війни набули у XX столітті, коли газети, радіо, а потім і телебачення стали справді засобами масової інформації, а поширювана через них інформація - справді масовою. Уже у 20-х роках США вели радіопередачі на регіони своїх "традиційних інтересів" - країни Латинської Америки, Великобританія - на свої колонії. Німеччина, яка домагалася перегляду умов Версальського миру - на німців Померанії і Верхньої Сілезії у Польщі, судетів - у Чехії. Тоді ж, у 30-х роках,інформаційні війни перестають бути додатком до збройних і перетворюються у самостійне явище - як от: німецько-австрійська радіовійна 1933-34 рр. з приводу приєднання Австрії до рейху. Саме тоді з'явилося і набуло поширення поняття "інформаційний агресор".

Історію людства можна розглядати й через призму інформаційно-психологічних війн (ІПВ). Показово, що, незважаючи на об'єктивно наявні процеси, які можна кваліфікувати у такий спосіб, і досі немає чіткої дефініції відповідного поняття. Це спричинено традиційним сприйняттям концепту «війна»; відносною короткочасністю періоду визнання інформаційно-психологічних операцій особливим видом військових дій та впровадження системних наукових розробок (трохи більшим від 50 років); диспутом серед дослідників щодо розрізнення понять «інформаційна війна», «інформаційно-психологічна війна» і «психологічна війна», визначенням пріоритетності чи то інформаційного, чи то психологічного компонентів у згаданому феномені. І справді, ці поняття поєднує те, що вони стосуються впливу на інформаційно-комунікативний простір суспільства чи відповідної спільноти (які зазнають насильницького викривлення), на людську психіку, яка зазнає змін відповідно до цілей протиборчих сторін у перерозподілі ресурсів. Тож вважаємо за можливе ототожнювати ці понятття, водночас чітко розрізняючи технічний бік, тобто виокремлюючи інформаційно-комунікативні канали і засоби поширення інформації, і та інформаційно-психологічна дія, яка є на меті, і стає визначальною у сутичці. Також слід відзначити, що в інформаційно-психологічній війні і сам інформаційний простір, і засоби впливу на нього (як технічні, так і суто інформаційно-психологічні: геополітичні, політичні, соціально-економічні, ідеологічні, релігійні доктрини) є ресурсом. Безпосередні ж військові сутички сьогодні виступають лише елементом інформаційно-психологічних війн, щось на зразок архаїчного «великого кийка».

Розробки у сфері психологічного впливу, здійснювані під контролем і за безпосередньою участю спецслужб провадилися ще з кінця XІХ — початку ХХ сторіччя, їх активно використовували під час Першої світової війни як коаліційні англо-франко-російські війська, так і Німеччина. У контексті їх подальшого здійснення слід згадати праці В. М. Бехтєрєва за темами «Колективно-рефлекторне навіювання», «Колективна рефлексологія», «Навіювання і його роль в суспільному житті», «Навіювання і натовп» — у СРСР, щодо Німеччини — геббельсівську пропаганду; щодо США — зацікавлення директора створеного у 1941 році Управління стратегічних досліджень США (попередника Центрального розвідувального управління) генерал-майора У. Донована спеціальними методами впливу на людську психіку. Одним із перших його кроків був запит до доктора У. Лангера про складання психологічного портрету Адольфа Гітлера, щоб з'ясувати, чим керується фюрер у прийнятті своїх рішень. Портрет фюрера невдовзі було «зверстано», було підготовлено й супроводжувальну записку. У. Лангер пізніше пишався, що його передбачення справдилися. Зокрема, прогнозувалося таке: «З кожною поразкою Німеччини фюрер все більше впадатиме в психічний розлад, на цьому ґрунті він скоріше може скоїти самогубство, аніж прийняти милість переможця і здатися в полон» [1].

Шеф УСД Донован і далі стимулював активні дослідження всіх можливих варіантів впливу на мозок людини задля підкорення останньої волі того, хто його здійснює. Донован віддав наказ розробити спеціальні тести, які б могли використовуватися для визначення характеристик особистості людини. Саме за цим наказом працював Г. Мюррей, відомий розробник проективної методики — тематичної апперцепції тесту (ТАТ). Методику Мюррея ЦРУ вдосконалило, проте невдовзі підібрало докторові заміну — молодого, перспективного психолога з Оклахоми Дж. Гіттинберга, якому було поставлено завдання щодо створення «поліграфа» — детектора брехні. Сьогодні підходи, визначені Мюрреєм та його колегами й послідовниками, із відповідними доопрацюваннями активно використовують фахівці з визначення психологічного профілю особистості за відео- й аудіоматеріалами для прогнозу поведінки індивідуума в тій чи іншій ситуації. Керівники держав і державних установ, публічні політики, національна еліта опинилися під пильним оком певних фахівців спецслужб розвинутих країн, які вбачають у отриманій у згаданий спосіб інформації важливий ресурс впливу на внутрішню та зовнішню політику відповідних держав. Із часом розробки щодо дистанційної ідентифікації психологічних та психофізіологічних особливостей індивідуума перекочували в передвиборчі війни та корпоративні бізнес-протистояння, а «поліграф» у різних модифікаціях став атрибутом визначення лояльності співробітників як окремих комерційних структур, так і засобом тиску у «люстраційних іграх».

На початку 1950-х років, у розпал «холодної війни» в США було створено структуру, основним завданням якої була розробка