Операційна систе-ма MS-DOS належить до однозадачних операційних систем, під керуванням яких може одночасно виконуватися лише одна програма. Це означає, що користувач одночасно може запускати на виконання лише одне завдання (формування тексту, виконання обчислень тощо).
На відміну від цього, багатозадачні системи (Windows 95 та 98, Windows NT, Windows 2000, UNIX та ін.) забезпечують одночасне виконання кількох програм.
Існують операційні системи, які дають змогу одночасно працювати на одному комп'ютері багатьом користува-чам. Такі системи називаються багатокористувацькими. Такими операційними системами є UNIX, Windows NT, Windows 2000.
Windows дозволяє виконувати завдання, як із мишкою, так і з клавіатурою. Зокрема:
Alt+Tab – переключення між програмою;
Ctrl+Esc – відкрити кнопку “Пуск”;
Alt+пробел – меню керування вікнами.
Windows як операційна система розроблена фірмою Microsoft, операційні системи Windows мають дуже простий для вивчення і зручний для використання графічний інтерфейс. Він дозволяє користу-вачеві легко налагоджувати систему відповідно до своїх по-треб і працювати швидко й ефективно. У ньому реалізована ідея «поверхні письмового столу»: користувачеві видно все, що знаходиться на столі, і йому варто лише простягнути руку і «взяти» потрібний предмет. У Windows для представ-лення різноманітних об'єктів широко використовуються графічні зображення (піктограми).
При запуску програми чи відкритті папки на робочому столі з'являється її вікно, а на панелі задач — відповідна кнопка. Вікно, в якому пра-цює користувач, називається активним. Воно знаходиться на передньому плані. Щоб перейти до якогось вікна, слід підве-сти курсор до видимої частини потрібного вікна або його кнопки на панелі задач і клацнути лівою кнопкою мишки. Вікна у Windows бувають чотирьох типів.
Усі типи вікон мають подібну структуру. Заголовок, що знаходиться вгорі вікна, містить його назву, а також кілька кнопок управління в правому кінці рядка заголовку. Вікна прикладних програм та папок мають три кнопки управління. Перша з них (із горизонтальною рискою внизу) служить для згортання вікна. Друга кнопка використовується для розгор-тання вікна та відновлення його попереднього розміру (при цьому на ній зображується відповідно одне віконце або два). Третя кнопка (із хрестиком) служить для закриття вікна. Без-посередньо під заголовком знаходиться рядок меню. Якщо розмір вікна недостатній для розміщення всього зображення, справа та внизу з'являються смужки прокручування.
Розміри та положення вікна можна змінювати, «перетя-гуючи» мишкою межі рамки та «буксируючи» його в по-трібне місце. Змінювати параметри вікна можна також за допомогою меню, яке з'являється при встановленні курсо-ра в будь-якому місці заголовка і клацанні правою кнопкою мишки (можна також натиснути на клавіатурі комбінацію Alt + пробіл).
Побачити вміст будь-якої папки дає змогу подвійне клацання лівою кнопкою мишки з наве-денням курсора на її зображення. Послідовно відкриваючи папки, ми можемо дістатися до будь-якого потрібного фай-ла. Для створення нової папки у вікні або на робочому столі треба встановити курсор мишки на вільному місці і клацну-ти правою кнопкою мишки, а потім вибрати з контекстного меню, що з'явиться, пункт «Створити», а в ньому — пункт «Папка». В результаті з'являється піктограма нової папки. Ім'я нової папки вводиться за допомогою клавіатури, після чого треба натиснути клавішу Enter.
Для створення файла потрібно вибра-ти в меню «Файл» команду «Створити», а потім вибрати тип файла, який потрібно створити. Після натискання кнопки «ОК» можна починати введення тексту. При набиранні тек-сту не здійснюється перенесення слів і в кінці кожного ряд-ка не треба натискати на клавішу Enter. Редактор переводить курсор на новий рядок автоматично. Клавіша Enter натис-кується тільки в кінці абзацу. Для збереження набраного тексту на диску треба відкрити меню «Файл» і вибрати ко-манду «Зберегти як...». При цьому з'явиться діалогове вікно, в якому треба вказати ім'я файла, а також каталогу та диска.
До основних можливостей сучасних архіваторів нале-жать: занесення цілих груп файлів та підкаталогів до архіву, поновлення та перевірка цілісності архівів, перегляд вмісту архівів, вилучення з них файлів, захист інформації від не-санкціонованого доступу, створення багатотомних архівів та архівів, які автоматично розкриваються тощо. Сучасні архі-ватори дозволяють економити від 10% до 90% дискового про-стору.
