до специфікації ITU цей стандарт носить назву G.992.2. Фактично, це та ж сама схема, але без раз-ветвителя. Наявна телефонна лінія використовується як їсти. Єдине, що користувачу необхідно зробити, це вставити в роз'єм кожного телефонного апарату спеціальний мікрофільтр, який у результаті повинен виявитися в схемі між телефоном або ADSL-модемом і телефонною лінією. Телефонний мікрофільтр вирізує сигнали, частоти яких перевищують 3400 Гц. Що ж до фільтра для ADSL-модему, то він, навпаки, пропускає тільки високі частоти, вирізуючи діапазон від 0 до 26 кГц. Проте система з разветвителем є більш надійною, тому максимальна швидкість роботи G.lite - тільки 1,5 Мбит/с (проти 8 Мбит/с в системах з разветвителем). При будь-якому з варіантів на стороні телефонної станції разветвитель встановлюється, але це не вимагає виїзду технічного фахівця для підключення кожного абонента. ADSL - це просто стандарт фізичного рівня. Що твориться на більш високих рівнях, залежить від конкретної ситуації. Часто використовується ATM завдяки здатності цієї технології забезпечувати належну якість обслуговування, а також завдяки широкому застосуванню ATM в ядрі телефонних мереж.
Беспроводная зв'язок
У наш час з'являється вся більша кількість інформаційних «наркоманів» — людей з потребою постійно знаходитися в підключеному режимі (on-line). Таким користувачам ніякі кабельні з'єднання, будь то вита пара, коаксіальний кабель або оптичне волокно, не підходять. Їм потрібно отримати дані безпосередньо на переносні комп'ютери, лаптопи, ноутбуки, електронні записники, кишенькові комп'ютери, палмтопи і комп'ютери, вбудовані в наручні годинники. Коротше кажучи, вони вважають за краще користуватися пристроями, не прив'язаними до наземної інфраструктури. Для таких користувачів безпровідниковий зв'язок є необхідністю. В даному розділі ми познайомимося з основами беспровідникового зв'язку, оскільки в неї є ряд інших важливих застосувань, окрім надання доступу в Інтернет охочим побродити по ньому, лежачи на пляжі.
Існує думка, що в майбутньому залишиться тільки два типи зв'язку — оптоволоконна і безпровідникова. Всі стаціонарні (тобто не переносні) комп'ютери, телефони, факси і т. д. будуть з'єднуватися оптоволоконними кабелями, а всі переносні — за допомогою безпровідникового зв'язку.
При деяких обставинах безпровідниковий зв'язок може мати свої
майна і для стаціонарних пристроїв.Наприклад, якщо прокладка оптоволокінного кабелю ускладнена природними умовами (гори, джунглі, болота і т. д.) то безпровідниковий зв'язок може виявитися переважно. Слід зазначити, що line сучасний безпровідниковий зв'язок зародився на Гавайських островах, де людейрозділяли великі простори Тихого океану і звичайна телефонна система виявилася незастосовна. .
Електромагнітний спектр
Рух електронів породжує електромагнітні хвилі, які можуть розповсюджуватися в просторі (навіть у вакуумі). Це явище було передбачене британським фізиком Джеймсом Клерком Максвелом (James Clerk Maxwell) в 1865 року. Перший експеримент, при якому їх можна було спостерігати, поставив німецький фізик Генріх Герц (Heinrich Hertz) в 1887 року. Число коливань електромагнітних коливань в секунду називається частотою , і вимірюється в герцах (на честь Генріха Герца). Відстань між двома послідовними максимумами (або мінімумами) називається завдовжки хвилі. Ця величина традиційно позначається грецькою буквою (лямбда).
Якщо в електричний ланцюг включити антену відповідного розміру, то електромагнітні хвилі можна з успіхом приймати приймачем на деякій відстані. На цьому принципі засновані всі безпровідникові системи зв'язку.
У вакуумі всі електромагнітні хвилі розповсюджуються з однією і тією ж швидкістю, незалежно від їхньої частоти. Ця швидкість називається швидкістю світла, з. Її значення приблизно рівно 3 * 108 м/с, або близько одного фута (30 см) за наносекунду. (Можна було б перевизначити, скориставшись таким збігом, фут, ухваливши, що він рівний відстані, яка проходить електромагнітна хвиля у вакуумі за 1 не. Це було б логічніше, ніж виміряти довжини розміром чобота якогось давно померлого короля.) В міді або склі швидкість світла складає приблизно 2/3 від цієї величини, крім того, злегка залежить від частоти. Швидкість світла сучасна наука вважає верхньою межею швидкостей. Швидше не може рухати ніякий об'єкт або сигнал.
Величини , і з (у вакуумі) зв'язані фундаментальним співвідношенням
=c. (2.2) . На мал. 2.9 зображений електромагнітний спектр. Радіо, мікрохвильовий, інфрачервоний діапазони, а також видиме світло, можуть бути використані для передачі інформації за допомогою амплітудної, частотної або фазової модуляції хвиль. Ультрафіолетове, рентгенівське і гамми-випромінювання були б навіть краще завдяки їхнім високим частотам, проте їх складно генерувати і модулювати, вони погано проходять крізь будівлі і, крім того, вони небезпечні для всього живого. Діапазони, перераховані в нижній частині мал. 2.9, представляють собою офіційні назви ITU, засновані на довжинах хвиль. Так, наприклад, низькочастотний діапазон (LF, Low Frequency) охоплює довжини хвиль від 1 км до 10 км (що приблизно відповідає діапазону частот від 30 кГц до 300 кГц). Скорочення LF, MF і HF позначають Low Frequency (низька частота), Medium Frequency (середня частота) і High Frequency (висока частота) відповідно. Очевидно, при призначенні діапазонам назв ніхто не припускав, що будуть використовуватися частоти вище 10 мгц, тому більш високі діапазони отримали назви VHF (very high frequency — дуже висока частота), UHF (ultrahigh frequency — ультрависока частота, УВЧ), SHF (superhigh frequency — надвисока частота, СВЧ), EHF (Extremely High Frequency — надзвичайно висока частота) і THF (Tremendously High Frequency — жахливо висока частота). Вище останнього діапазону імена поки не придумані, але якщо слідувати традиції, з'являться діапазони Неймовірне (Incredibly), Дивно (Astonishingly) і Жахливо (Prodigiously) високих частот (ITF, ATF і PTF).
Кількість інформації, яка може переносити електромагнітна хвиля, пов'язано з частотним діапазоном каналу. Сучасні технології дозволяють кодувати декілька біт на
