СА завжди конкретний – завжди має справу з конкретною проблемою, конкретним об’єктом дослідження, є продуктивним тоді, коли застосовується до розв’язання завдань певного типу.

СА не протиставляється іншим методам аналізу проблем та прийняття рішень. Новим є синтез в єдиній методології певного взаємно пов’язаного кола понять, методів та прийомів, що раніше використовувалися розрізнено при розв’язанні окремих часткових проблем. Цей комплекс системних понять та методів розповсюджується на нові області – планування та управління. Сила СА в тому, що він дозволяє розкласти складну проблему на компоненти аж до постановки конкретних задач, для яких існують методи розв’язання, і, з іншого боку, зберігає цілісність цієї проблеми.

СА застосовується для розв’язання складних проблем, що пов’язані з діяльністю людей, котру умовно можна поділити на дві області:

1) рутинна діяльність, розв’язання регулярних, щоденних завдань.

2) розв’язання нових задач, що виникають вперше.

Окрім того, проблеми розрізняються за ступенем їх структурованості:

а) добре структуровані та сформульовані кількісно;

б) слабо структуровані, в яких зустрічаються як кількісні, так і якісні оцінки;

в) неструктуровані, якісні проблеми.

Перший тип проблем не потребує СА, оскільки існує потужний апарат математичного моделювання та строгі кількісні методи розв’язку. Основною областю застосування методів СА є слабо структуровані проблеми, а для розв’язання неструктурованих проблем в більшості застосовуються евристичні методи.

Потреба в СА виникає в тому випадку, коли виникають наступні ситуації:

розв’язується нова проблема, і за допомогою СА вона формулюється, визначається, що і про що потрібно дізнатися, і хто повинен знати;

розв’язання проблеми передбачає координацію цілей з множиною засобів їх досягнення;

проблема має розгалужені зв’язки, що викликають віддалені наслідки в різних галузях, і прийняття рішення в таких випадках потребує врахування сукупної ефективності та повних затрат;

існують варіанти розв’язання проблеми або досягнення взаємно пов’язаного комплексу цілей, котрі важко порівняти;

створюються нові складові системи;

здійснюються вдосконалення, реконструювання виробництва, необхідна ре-інженерія бізнес-проектів:

при створенні інформаційних систем (ІС) та комп’ютеризованих систем управління;

коли важливі рішення повинні прийматися за наявності невизначеності та ризику та (або) на достатньо віддалену перспективу.

Різноманітність задач, цілей дослідження, об’єктів дослідження приводить до існування різних методик СА, що базуються на єдиній методології. Це пояснюється тим, що існують певні об’єктивні закони людської діяльності, що виявляються при розв’язуванні різних проблем. Ці закономірності, виявлені шляхом узагальнення досвіду та теоретичних досліджень, і становлять основу методології СА. Тому методики розв’язування системних задач, що розроблені для різних конкретних випадків, подібні між собою.

Центральною ідеєю дослідження, побудови та супроводу системи, на що по суті скеровані методи СА, є те, що система повинна бути достатньо надійною для досягнення певної мети, тобто система повинна бути в цьому сенсі стійкою. Дослідження систем реалізується з метою їх побудови, керування та модифікації, скерованої на досягнення певної мети. Система функціонує для того, щоби реалізувати певне призначення, і при цьому на неї діють збурення (завади), а також не всі проблеми, що можуть з’явитися в майбутньому, можуть бути враховані в процесі її проектування, а тому система повинна мати здатність корегувати свою поведінку та використовувати механізми зворотного зв’язку для забезпечення стійкості.

З метою раціонального сприйняття системи необхідно враховувати наступні аспекти:

припустимими є нечіткі значення та конфліктне сприйняття призначень системи, система досліджується як процес, перебіг якого розглядається у взаємодії із зовнішнім середовищем;

призначення системи визначається як на ґрунті визначень розробників (“творців”) системи, так і на визначеннях користувачів (“замовників”);

описується система та її безпосереднє оточення;

описуються елементи системи та взаємні зв’язки між ними;

ідентифікуються потоки та функції системи і їх зміни;

проблеми конкретизуються з врахуванням досвіду користувачів;

досліджуються умови, що визначають рівновагу, котра відповідає призначенню системи;

розробляються засоби, що створюють стійкість стану рівноваги стосовно до змін в елементах та в системі, а також в глобальній взаємодії системи із зовнішнім середовищем;

визначаються способи реалізації керуючих дій, що сприяють загальній стійкості (або нестійкості) системи.

При аналізі систем у різних галузях знань використовуються специфічні для кожної з них уявлення. Інженери та математики зазвичай досліджують системи мовою входів, виходів та функціональних перетворень входів у виходи; фахівці в галузях дослідження операцій та прикладній математиці ототожнюють систему з певною системою рівнянь, обмежень та формалізованою функцією якості; вчені-фізики орієнтовані більш структурно – на проведення експерименту та точні методи вимірювань.

Зовсім іншою є ситуація в системах, для функціонування яких залучені безпосередньо люди, або в яких добробут людини, її твердження та переваги є складовою системи. У випадку, якщо існує проблема, слід взаємодіяти з особами, які залучені до побудови системи чи до оцінювання її функціонування. В інших випадках проблема полягає у тому, як визначити та модифікувати призначення систем, спроектувати систему, що прагне до бажаного стану та пристосовується до оточення чи пристосовує оточення до себе, як врахувати різноманітні дії оточуючого середовища на систему. Ці аспекти є скоріше проблемами реконструювання, ніж “розв’язання проблем”.

В окремих випадках не вдається дослідити наслідки впровадження розв’язання проблеми в межах системи на функціонування інших складових системи. Якщо неможливо модифікувати систему таким чином, щоби вона виконала своє призначення і відповідала цілям, можливо або залишити проблему нерозв’язаною, або сконструювати нову з врахуванням змін в цілях, середовищі та поведінці старої системи.

Поняття системи є основним поняттям в СА, навколо якого будуються інші поняття і яке є основним предметом дослідження. Складна система розглядається з одного боку як єдине ціле, а з другого як така, що складається з частин, і відповідно до цього існують два типи визначення поняття системи. Основні положення або принципи системного підходу є загальними