Складну систему слід розглядати і як єдине ціле, і як таку, що складається з частин, потрібно досліджувати проблему з різних точок зору, вивчати її внутрішню будову та організацію. Формулювання цих вимог до системи досягається шляхом визначення основних принципів системного підходу, що є досить загальними твердженнями. Такими принципами є наступні:

Принцип остаточної (глобальної) мети: глобальна мета системи має абсолютний пріоритет. Цей принцип означає, що в системі все повинно бути спрямоване на досягнення призначення, підпорядковане глобальній меті. Будь-які зміни, удосконалення та управління повинні оцінюватися виходячи з того, чи сприяють вони досягненню мети. В дещо модифікованому вигляді принцип остаточної мети застосовується до систем, що не є цілеспрямованими – для таких систем поняття остаточної мети замінюється поняттям основної функції, основної властивості системи.

Принцип єдності: сумісний розгляд системи і як цілого, і як сукупності компонент (елементів, підсистем, систему утворюваних відношень.

Принцип зв’язності: довільна компонента системи розглядається сумісно з її зв’язками з оточенням.

Принцип модульності: в багатьох випадках в системі доцільно реалізувати декомпозицію на складові (модулі) різного ступеня загальності та розглядати її як сукупність модулів та зв’язків між ними Принцип модульності вказує на можливість розгляду замість частини системи сукупності входів та виходів цієї частини, тобто дозволяє абстрагуватися від зайвої деталізації за умови збереження можливості адекватного описання системи.

Принципи єдності, зв’язності та модульності доволі тісно пов’язані між собою, але якщо принцип єдності відображає “погляд ззовні” на систему, то принцип зв’язності орієнтує на “погляд зсередини” системи. На різних етапах дослідження системи ці погляди можуть знаходитися у різних співвідношеннях.

Принцип ієрархії: в більшості випадків в системі доцільно реалізувати ієрархічну побудову та (або) впорядкування її складових за важливістю. Принцип ієрархії акцентує увагу на корисності відшукання або створення в системі ієрархічного характеру зв’язків між її елементами, цілями, модулями. Ієрархічні системи, зазвичай, створюються та досліджуються “згори”, починаючи з аналізу модулів вищих рівнів ієрархії. У випадку відсутності ієрархії дослідник повинен вирішити, в якому порядку він буде розглядати складові системи та напрямок конкретизації своїх уявлень.

Принцип функціональності: структура системи та її функції повинні розглядатися сумісно з пріоритетом функції над структурою. Принцип функціональності стверджує, що довільна структура тісно пов’язана з функціями системи та її складових, і створювати (досліджувати) структуру необхідно після зрозуміння функцій системи. З практичної точки зору це означає, що у випадку надання системі нових функцій доцільно переглянути її структуру, а не прагнути “втиснути” нову функцію в стару структуру.

Принцип розвитку: необхідно враховувати змінність системи, її здатність до розвитку, розширення, зміни складових, накопичення інформації. Принцип розвитку повинен закладатися при побудові штучних систем як здатність до вдосконалення, розвитку системи за умови збереження якісних особливостей. Межі розширення функцій та модернізації повинні бути чітко усвідомленими розробниками штучної системи, тому що існують доцільні межі універсальності системи. Можливості для розвитку закладаються шляхом надання системі властивостей до самонавчання, самоорганізації, штучного інтелекту.

Принцип децентралізації: в управлінні системою співвідношення між централізацією та децентралізацією визначається призначенням та метою системи. Принцип децентралізації орієнтує на розумний компроміс між повною централізацією та наданням здатності реагувати на певні дії частинам системи. Система з повною централізацією буде негнучкою, нездатною до пристосування. Імовірно, що в такій системі інформаційні канали, що ведуть до керуючого елементу, виявляться перевантаженими, а сам керуючий елемент буде нездатним опрацювати таку велику кількість інформації. Однак чим більш децентралізованими будуть рішення в системі, тим складніше їх узгодити з точками зору досягнення глобальної мети. Досягнення спільної мети в сильно децентралізованій системі може забезпечитися лише стійким механізмом регулювання, що не дозволяє сильно відхилятися від поведінки, що веде до досягнення спільної мети. В усіх таких випадках має діяти сильний зворотний зв’язок.

В системах, що не мають стійких механізмів регулювання, наявність того чи іншого рівня централізації є необхідністю, і це пов’язане з оптимальним співвідношенням керуючих дій, що отримуються “згори” певним елементом з діями, що продукуються цим елементом самостійно. Загальне правило є наступне: ступінь централізації повинен бути мінімальним, що забезпечить досягнення остаточної мети.

Окрім того є ще один аспект централізації та децентралізації: “згори” надходять узагальнюючі керуючі дії, що конкретизуються на нижніх рівнях. Оскільки конкретизація можлива неєдиним способом, то нижні рівні отримують ще один “ступінь свободи”. Хоча, з іншого боку, з точки зору верхнього рівня, деякі керуючі дії загального характеру можуть бути неправильно проінтерпретовані нижнім рівнем.

Принцип невизначеності: невизначеності та випадковості повинні братися до уваги при визначенні стратегії та тактики розвитку системи. Принцип невизначеності стверджує, що в багатьох (більшості, коли це стосується штучних систем за участю людини) випадках працюють з системою, про яку не все відомо, чи не все зрозуміло в її поведінці. Це може бути система з невідомою структурою, не передбачуваним перебігом деяких процесів, зі значними відмовами, з невідомим зовнішнім втручанням. Частковим випадком невизначеності є випадковість – ситуація, коли вид події відомий, але вона може трапитися, або ж ні. На ґрунті такого означення можна вивести