повне поле подій – множину подій, про яку відомо, що якась з подій, що належить до цієї множини, обов’язково відбудеться. Врахування невизначеності в системі можливо як на ґрунті принципу гарантованого результату, так і спробою описання за допомогою методів теорії імовірності та математичної статистики або ж лінгвістичних змінних, а підвищення рівня надійності досягається шляхом введення резервування.
Принципи системного підходу є загальними положеннями, що відображають відношення, абстраговані від конкретного змісту прикладних проблем.
В теперішній час поняття система широко використовується майже у всіх областях науки і техніки. Однак, до сих пір воно все ще не має достатньо чіткого визначення. Майже кожний, хто намагається уточнити, що ж треба розуміти під системою, перш за все намагається створити деякий умовний образ. Деяким вдається дати словесний опис такого образу у вигляді множини елементів, складна взаємодія котрих призводить до досягнення деякої мети. Або ж так: система – порядок, зумовлений правильним, планомірним розташуванням та взаємним зв’язком частин чого-небудь. Від грецького – сполучення, об’єднання. Сукупність якісно визначених елементів (зміст), між якими існує закономірний зв’язок або взаємодія (структура). Важливішою рисою системи є її цілісність.
Найважливіші ознаки системи: складність, структурованість, взаємозв’язок частин, що її складають, підпорядкованість організації всієї системи визначеній меті.
Без сумніву найбільш вживаним прикметником в літературі по СА є “складний”. Він же являється і найменш чітко визначеним. Чисто інтуїтивно ми відчуваємо, що складна проблема – це така система, статична структура або динамічна поведінка котрої “непередбачена”, “заплутана”, суперечить “здоровому глузду” і т. п. Коротше, складна система – це дещо досить складне (одна з тавтологій СА). Тим не менше розв’язування проблем, що виникають в обчислювальній техніці і теорії алгоритмів, вимагає розроблення способів кількісного опису цього поняття, і в результаті цілий ряд дослідників мусили впритул зайнятися питаннями складності.
В основному складність зв’язана з двома важливими якостями системи: (а) математичною структурою її компонент і (б) способом, котрим ці компоненти зв’язані між собою. Звідси з очевидністю слідує, що складність притаманна самій системі.
Перша властивість системи допускає можливість зниження видимої складності системи шляхом об’єднання окремих змінних в підсистеми, як це, наприклад, має місце в блок-схемі радіоприймача, де різні елементи (транзистори, резистори і т.д.) згруповані у функціональні блоки, такі як блок живлення або підсилювач. Істотно, при такій декомпозиції переслідується мета дозволити досліднику спростити аналіз системи, розглядаючи її як слабо зв’язану сукупність взаємодіючих підсистем. Проте, з цього не слідує, що взаємодія в дійсності з’явиться скільки завгодно малою.
Друга властивість в значній степені включає такі характеристики системи, як розмірність, ієрархія, довжина ланцюгів зв’язку і т. п. Окрім того, очевидно, що є питання, котрі стосуються динамічної поведінки системи, так і способом їх організації.
Поняття системи й до цього часу залишається багато в чому інтуїтивним, і різні люди вкладають в цей термін далеко не однаковий смисл. Виділяють дві групи визначень системи.
Першу групу утворюють визначення, що не виділяють поняття цілісності системи, як наприклад, наступне: “Система – множина об’єктів разом з відношеннями між об’єктами та між їх атрибутами (властивостями)”. Історія визначень такого типу зрозуміла і походить від природничих наук, в яких дослідник йшов шляхом від простого до складного – поділяв систему на елементи, розглядав властивості окремих частин і способи їх взаємодії, отримуючи таким чином уявлення про систему як про сукупність взаємопов’язаних елементів.
Пізніше цей підхід використовувався в загальній теорії систем, дозволяючи здійснити чітку формалізацію. Система визначалася як множина, на якій визначене задане відношення з фіксованими властивостями. Месарович визначає систему S як підмножину декартового добутку
S,
де Xj (j=) - повна сукупність виявів деякого атрибуту системи, тобто S є повна сукупність проявів системи.
Отже, елементи існують лише у складі системи, а поза нею це в кращому випадку є об’єкти, що можуть мати системозначимі властивості. При входженні в систему елемент набуває системно визначену властивість замість системозначимої. Звідси інтерпретація поняття системи в термінах теорії множин не адекватна задачам опису специфічних системних утворень і може розглядатися лише як один з допоміжних аналітичних засобів їх визначення. Справа в тому, що при формуванні множин первинними будуть елементи. Для системи первісною є ознака цілісності, тобто вона розглядається як єдине ціле, що складається з частин, що взаємодіють, часто різноякісних, але одночасно сумісних.
Інша група визначень включає цілісність як важливу властивість системи. Дійсно, якщо в результаті детального вивчення системи знайдена властивість, котру не можна поставити у відповідність жодному з її елементів, то визначення першої групи виявиться недійсним, і потрібно “до визначити” систему. В цьому сенсі система – це комплекс взаємозв’язаних елементів, що утворюють цілісність. Система утворює особливу єдність з середовищем та є елементом “над системи”. У свою чергу й елементи системи можна розглядати як системи, якщо визначити інший критерій декомпозиції. Виходячи з визначень цієї групи, систему S будемо розглядати у вигляді кортежу S = , де M - множина елементів системи, Xs - множина зв’язків між елементами системи, X - множина зв’язків між елементами системи і зовнішнім середовищем, F - множина нових (системних) функцій, властивостей, призначень.
Отже, наявність істотних стійких зв’язків (відношень) між елементами або (та) їхніми властивостями, що перевершують по потужності (силі) зв’язки (відношення) цих елементів з елементами, що не входять в систему, є важливим атрибутом системи. У будь-якій системі встановлюються ті або інші зв’язки між елементами. Проте із системних позицій значення мають не будь-які,