Середовище – це сукупність всіх об’єктів, зміна яких впливає на систему, а також об’єктів, що змінюються під дією системи.

Система може бути пов’язаною з середовищем наступним чином:

Призначення. Чи сумісне призначення системи з середовищем? Якщо ні, то слід модифікувати призначення, відмовитися від системи або надати системі новий вигляд та пристосувати до середовища.

Побудова. Побудова включає складання компонент системи, щоб вони гармонійно взаємодіяли як між собою, так і з середовищем.

Оцінка. Чи сумісна система з середовищем? Чи ефективно вона реалізує своє призначення? Чи можливі додаткові цілі, що можуть досягатися за умови невеликих модифікацій?

Мета – це одна з найскладніших та разом з тим найдавніших категорій. Вона тією чи іншою мірою присутня у свідомості людини, яка здійснює довільний вид діяльності, і переноситься нею на багато природних та штучних систем. Пізнання мети допомагає зрозуміти сутність систем і власне тому інтерес до змісту цього поняття безперервно зростає.

Мета відображає призначення системи. Воно може розвиватися в часі і не обов’язково єдиним чином.

Мета конкретизується за допомогою цілей. Одним із способів розкриття внутрішньої структури мети є побудова дерева цілей. Цілі поділяються на тактичні цілі, макроцілі та ідеали.

Тактичні цілі – це бажані результати, досягнення яких відбувається за визначений і порівняно короткий період часу. Макроцілі досягаються за довший час і вимагають для цього досягнення хоча б однієї тактичної цілі. Ідеали – це такі цілі, що ніколи не досягаються, але до яких система постійно наближається, реалізуючи деякі тактичні цілі та макроцілі.

Категорія “мета” пройшла довгий шлях розвитку від найпростіших форм до складних структурно-функціональних представлень.

Мета відображає те, що може чи повинно виникнути, прообраз майбутнього, стан, котрий бажано досягнути.

Мета має декілька аспектів. Пізнавальний аспект мети відповідає прогнозу майбутнього, а конструктивний – можливим способам переходу до бажаного майбутнього чи плану дій. У тих випадках, коли мета відносно проста, усвідомлення мети включає і спосіб її досягнення, а у випадку складної мети – план набуває самостійного значення як елемент постановки мети. План встановлює послідовність етапів досягнення мети, визначає засоби та методи, строки дій.

Отже, мета виявляє себе за допомогою множини аспектів.

Декомпозиція – це поділ системи на частини з метою зробити зручнішими певні операції з цією системою. Найважливішим стимулом і суттю декомпозиції є спрощення системи, надміру складної для розгляду цілком. Таке спрощення може фактично приводити до заміни системи якоюсь іншою, в певному сенсі відповідною первинній – це здійснюється введенням гіпотез та послабленням або відкиданням деяких зв’язків та елементів в системі, або відповідати реальній системі і полегшувати роботу з нею – в цьому випадку (строга декомпозиція) потрібна розробка спеціальних процедур узгодження та координації частин.

Елементом називається деякий об’єкт (матеріальний, енергетичний, інформаційний), що має ряд важливих властивостей, але внутрішня будова якого безвідносна до мети дослідження, тобто елемент не піддається подальшій декомпозиції при обраному рівні розгляду системи.

Функція системи – це все те, що виконує система або може виконувати згідно свого призначення. Множина функцій системи є перетворення призначення системи в дії. Функцію системи зручно розглядати як сукупність її станів у просторі й часі. При взаємодії функцій доволі часто виникає нова властивість (властивості), що не виявляється в кожному окремому елементі системи. Наприклад, достатньо складно зрозуміти функцію окремої частини автомобіля ізольовано від нього, однак вона стає зрозумілою, коли ми бачимо її у взаємодії з іншою, тобто коли авто рухається. Одна і та ж функція може здійснюватися декількома шляхами.

Поняття структури є одним з основних в СА. За ступенем зв’язку та розуміння будови чи сприйняття системи розрізняють форми, сукупності та структури.

Форма – це зовнішній вигляд об’єкта безвідносно до його суті (земна куля та більярдна куля мають форму кулі), геометричне поняття, що стосується з’єднання речей або ідей.

Сукупність – це з’єднання або набір в одну множину безвідносно до форми чи порядку.

Структура – це множина частин або форм (елементів), що знаходяться у взаємодії та специфічному порядку, необхідному для реалізації функцій. Отже, функція є первинною щодо структури.

Структура системи – це стійка упорядкованість у просторі і в часі її елементів і зв’язків. Властивістю структури є можливість існування протягом певного часу за допомогою зв’язуючого пристосування для збереження елементів (частин) та їх відношень приблизно в одному й тому ж порядку, реагуючи при цьому на дії середовища. Структура T формально визначається у вигляді кортежу T = , де - множина підмножин елементів системи = , Mi Mj = = ?, (i ? j),- множина утворюючих систему відношень між цими підмножинами її елементів.

Структура системи зберігається та збагачується через її функціональні трансформації, в той же час структура полегшує ці перетворення. В організаціях та в більш широкій соціальній структурі наявні зв’язуючи сили, що підтримують форму структури. З точки зору практики представлення структури бажано спростити, щоб ідентифікувати її елементи та взаємні зв’язки між ними. Структура системи може бути охарактеризована за типами зв’язків, які в ній є або які в ній переважають. Найпростішими зв’язками є паралельне, послідовне з’єднання та зворотній зв’язок. Зворотній зв’язок виконує регулюючу роль в системі.

Зворотній зв’язок – це дія результатів функціонування системи на характер цього функціонування. Основна ідея зворотного зв’язку полягає в тому, щоби використати самі відхилення системи від деякого стану