збереження кадрів-форматів, що часто використовуються, та виведення їх на екран за допомогою ідентифікаційного коду;

забезпечення режимів вибір з меню, команда-відповідь або інших форм діалогу, незалежних від програм використання, з передаванням тільки результату діалогу; ведення діалогу з метою надати користувачу допомогу у формуванні запиту до бази даних;*

керування операціями збирання та введення даних, підвищення їхньої ефективності. Головна вимога до проектування діалогових систем - зробити діалог якнайпростішим та максимально ефективним, тобто досягти швидкої відповіді або швидкого виведення на екран великої кількості символів. Деякі з тих символів є стандартним текстом або шаблоном (кадром-форматом), який може зберігатися на периферії. Замість кадрів-форматів мережею передають закодовані посилання на них. Кадри, які з'являються на екрані під час діалогу, можуть бути стандартними з деякою частиною змінної інформації. У цьому випадку повідомлення доцільно будувати зі змінної інформації та ідентифікатора кадру-формату.

. СТАНДАРТИ РІВНЯ ВІДОБРАЖЕННЯ

Як уже зазначено, міжнародні організації зі стандартизації за основу визначення сервісу рівня відображення взяли принцип контексту. Рівень відображення визначає кілька контекстів і дає змогу вибрати той, який потрібний у конкретному сеансі. Головні види сервісу за ISO такі:

налагодження та розірвання сполучень на рівні відображення; вибір потрібних контекстів; передавання форматованої інформації користувачів; контроль передавання даних.

Найяскравішим прикладом сфери застосування стандартів рівня відображення є організація кодування, перетворення та передавання мультимедійної інформації в сучасних мережах. До таких стандартів належать комплекс стандартів Н.323 та стандарти MPEG (див. Д.9.1, Д.9.2).

5.3. ФУНКЦІЇ ТА ПРИЗНАЧЕННЯ ПРОТОКОЛІВ ПРИКЛАДНОГО РІВНЯ

Протоколи прикладного рівня забезпечують різні форми взаємодії прикладних процесів. На прикладному рівні виділяють такі групи функцій: виконання макрокоманд; керування програмами; функції доступу до файлів;функції оплати.Розглянемо їх детальніше.

Макрокоманди на прикладному рівні: виконання макрокоманд у програмах, написаних мовами високого рівня;

забезпечення прозорості віддаленого розташування інформації. Користувач не повинен знати, де розміщений файл;

опрацювання команд прикладної програми, яка використовує віртуальні пристрої;

виконання мережевих макрокоманд.

Керування програмами:

завантаження та виконання програм;

забезпечення можливості обміну програмами між комп'ютерами з різними системами
команд;*

інтерфейс з мовами керування завданнями операційних систем.

Функції доступу до файлів:

забезпечення доступу до окремих записів (читання, модифікація, вилучення, доповнення новими записами);

передавання цілих файлів або їхніх частин;

вставляння позначок кінець запису, кінець файлу та їхня інтерпретація;

переглядання файлу або множини файлів для пошуку інформації за ключами;

виявляння фізичного розміщення даних за символьним посиланням.

Якщо один файл оновлюють одночасно кілька користувачів, то треба використовувати

засоби, щоб запобігти взаємним перешкодам і зберегти цілісність даних. Функції оплати:

реєстрація ресурсів, які використовують для нарахування оплати;

реєстрація випадків використання програм, текстів, захищених авторськими правами, для нарахування гонорару.

. Структура мережі протоколу TCP/IP;

Структура мережі TCP/IP - це об'єднання локальних мереж (звідси назва Internet, що дослівно означає міжмережеву мережу) (рис. 10.1). Окремі локальні мережі сполучені через маршрутизатори. Кожна мережа має унікальну адресу. Комп'ютери в локальній мережі називають гостами (host). Вони також мають унікальні адреси.

Оскільки мережа протоколу TCP/IP об'єднує кілька локальних мереж, то в англійській термінології з називають internet. (Hа відміну від всесвітньовідомої глобальної мережі Internet, яка використовує протоколи TCP/IP і є сукупністю інформаційних ресурсів). Велику корпоративну мережу, побудовану за принципами та на програмному забезпеченні internet, називають intranet, а таку ж корпоративну мережу, однак з великим ступенем взаємодії з зовнішніми мережами, - extranet.

. Структура протокольного стека TCP/IP

Розглянемо структуру протокольного стека TCP/IP (рис. 10.3) та коротко схарактеризуємо

На канальному рівні використовують протоколи відомих мережевих архітектур (Ethernet, FDDI, ATM, Token Ring та ін.). Особливе місце посідають протоколи SLIP (Serial Line IP) та PPP (Point-to-Point Protocol). їх застосовують для передавання даних низькочастотними послідовними каналами, найчастіше через послідовний порт комп'ютера та модем призначеною або комутованою телефонною лінією IP (Internet Protocol) - це міжмережевий данограмний протокол мережевого рівня, що забезпечує сервіс передавання пакетів між вузлами мережі. Він не підтримує функції послідовного передавання пакетів та не гарантує надійності їхнього передавання. IP є головним протоколом мережевого рівня стека TCP/IP. Його використовують усі інші протоколи.

ІСМР (Internet Control Message Protocol) — це головний діагностичний протокол для передавання інформації між вузлами мережі про помилки та збої, а також для діагностування мережі. Крім того, протоколи вищих рівнів використовують його для адміністрування та діагностування мережі

. Формат ІР-пакета

IP-пакет складається з заголовка, який переносить службову інформацію, та блока даних. Його формат (RFC-791) показано на рис. 10.4.

Формат заголовка зображено на рис. 10.5. Як бачимо, заголовок складається з окремих полів. Розшифруємо їхнє призначення детальніше.

VERS - номер версії протоколу IP. Його використовують для вирішення конфліктів у випадках, якщо станції працюють з різними версіями протоколу IP. Це єдине незмінне поле у форматі пакета.

SERVICE TYPE- байт, який визначає параметри обслуговування пакета. Біти 0—2 у ньому задають пріоритет пакета, біти 3-6 - бажаний тип якості транспортування (Delay, Throughput, Reliability, Cost). Значення пріоритету змінюються від 0 (найнижчий, звичайні повідомлення) до