Корпоративні мережі – це об’єднання деякої кількості ЛМ за допомогою телефонних, супутникових, Т1 або інших каналів ГМ у єдину мережу фірми.

4. Наведіть класифікацію мереж ЕОМ

Комп’ютерні мережі класифікують за такими ознаками:

географічна площа – локальні, регіональні, глобальні;

сфера застосування – офісні, промислові, побутові мережі;

комплекс архітектурних вирішень – Ethernet, Arcnet, Tolken Ring.

топологія – шинна, кільцева, зіркоподібна, деревоподібна і змішані мережі;

фізичне середовище передавання даних – мережа з симетричним, коаксіальним, оптоволоконним кабелем, інфрачервоним, мікрохвильовим каналом, витою парою.

метод доступу до фізичного середовища – мережі з опитуванням, маркерним доступом, конкурентним доступом, уставлянням регістра.

набір протоколів – мережі TCP/IP, SPX/IPX.

За основними технічними рішеннями мережі бувають:

Локальні мережі (ЛМ) – за допомогою високошвидкісного каналу передачі даних інформацію передають на невелику відстань з високою швидкістю, яка вища ніж швидкість периферійних пристроїв і наближається до швидкості внутрішньої шини комп’ютера (відстань 10-100000 м, швидкість до 1 Гбіт/с). наявність високошвидкісного каналу передачі даних дало змогу створити на базі ЛМ єдину цілісну інформаційну систему, в якій витрати часу на зв'язок суттєво не впливають

Глобальні інформаційні мережі (ГМ) – ГМ територіально не обмежені. Для передачі даних найчастіше використовують наявні телефонні канали з малою швидкістю передачі і великим впливом завад. Через невелику швидкість передачі неможливо використовувати ГМ в реальному масштабі часу, тому їх використовують для вирішення задач, які не потребують оперативності (електронна пошта, ел. довідники, та ін.).

5. З якою метою здійснюється стандартизація у мережах ЕОМ

Характерною особливістю науки про розподілені інформаційні системи є тенденція до стандартизації та формалізації матеріалу. Стандартизація у мережах ЕОМ здійснюється для того щоб розподілені системи могли нормально функціонувати, усі складові частини повинні працювати за однаковими правилами.

Міжнародний консультативний комітет з телеграфії та телефони (МККТТ) (Consultative Comittee on Telegraphy and Telephony (CCITT)) був створений у 1957 p. У 1993 p. його реорганізували в Міжнародний Телекомунікаційний Союз (МТС) (International Telecommunication Union (ITU)). Стандарти ITU поділяють на серії. Кожна серія присвячена конкретній тематиці і позначена великою латинською літерою. Наприклад, літерою V позначені стандарти передавання даних по телефонних каналах, літерою X - стандарти мереж передавання даних, літера Q означає стандарти телефонної комутації та сигналізації. Стандарти ITU позначають S.NNN, де S - літера серії, a NNN - номер стандарту. Приклади позначень стандартів ITU: X.21, V.42, X.400, X.500. Інколи до позначень стандартів додають суфікси bis, terbo, наприклад V.42bis. Стандарти з такими суфіксами не мають прямого зв'язку зі стандартами 'без суфікса'. Застосування суфіксів у позначеннях зумовлене вузькістю простору імен.

У 1977 р при Міжнародній організації зі стандартизації (International Standard Organisation (ISO)) був організований технічний комітет 97, який розробляє стандарти для опрацювання інформації на ЕОМ. Стандарти цієї організації позначені NNNN ISO, де NNNN - номер стандарту. Наприклад: 7498 ISO.

Деякі організації розробляють стандарти певного технологічного напряму або мережі. До таких організацій належать Комісія з питань діяльності Internet (Internet Activities Board (1AB) - розробляє питання стандартизації діяльності Internet). Форум ATM ((ATM Forum) - розробляє комплекс стандартів з технології ATM).

Інформація щодо інших організацій, стандарти яких ми розглядатимемо, наведена в табл. 1.1.

6. Архітектура мережі

Мережа являє собою сукупність комп'ютерів об'єднаних засобами передачі даннних Засоби передачі даних в загальному випадку можуть

складатися із слідуючих елементів: звязку, каналів звязку (супутникових телефонних цифрових волоконно-оптичних радіо-1 Інших)

комутуючої апаратури ретрансляторів різного роду перетворювачів сигналів і інших елементів і засобів.

Архітектурна мережа ЕОМ визначає принципи побудови і функціонування апаратного програмного забезпечення мережі

Сучасні мережі можна класифікувати по різним ознакам: по віддаленості компютерів топології призначенню переліком запропонованих

послуг принципам керування (централізовані і децентралізовані) методам комутації (без комутації телефонна комутація, комутації кіл

повідомлень пакетів і дейтаграм і т.д.) видами середовища і т. д.

В залежності від віддаленості компютерів мережі умовно поділяються на локальні і глобальні.

Довільна глобальна мережа може включати інші глобальні мережі локальні мережі а також окремі підключаючи до неї компютери (віддалені компютери) або окремі підключаючи пристрої вводу-виводу. Глобальні мережі бувають чотирьох основних видів місцеві регіональні національні і транснаціональні. В якості пристроїв вводу- виводу можуть використовуватись наприклад друкуючі І копіюючи пристрої касові і банківські апарати дисплеї (термінали) і факси. Перечислюючи елементи мережі можуть бути віддалені один від одного на значні віддалі.

В локальних обчислюючих мережах (ЛОМ) комп’ютери розташовані на відстані до декількох кілометрів І звичайно з’єднані за допомогою швидкісних ліній зв’язку зі швидкістю обміну від1 до 10 і більше Мбіт/с (не виключаючи випадків з’єднання комлютерів за допомогою низькошвидкісних телефонних ліній.) ЛОМ звичайно розгортається в рамках деякої організації (корпорації) Тому їх деколи називають корпоративними системами або мережами. Комп’ютери при цьому, як правило знаходяться в межах одною приміщення Ьудинку або зєднаних будинків. Незалежно від того в якій мережі працює даний компютер функції встановленого на ньому програмною забезпечення умовно можна розділити на дві групи: керування ресурсами самого компютера (в тому числі І в Інтересах рішення задач дня Інших компютерів) і керування обміном з іншими компютерами (мереживні функції].

Власними ресурсами компютера традиційно керує ОС. Функціїу управління мережі реалізує мережне ПО яке може бути виконано як у

вигляді окремих пакетів програм мережі так і у вигляді мереживної ОС.

При розробці мережного ПО використовується ієрархічний підхід передбачаючий визначеними сукупностями зрівнянно-незалежних рівнів

і інтерфейсів між ними. Це позеоляє легко модифікувати алгоритми програм довільного рівня без істотних змін інших рівнів. В загальному

випадку допускається спрощення функцій деякого рівня