Принцип системного підходу є не тільки основополож-ним при створенні АРМ, а й значною мірою впливає на інші принципи, визначаючи їх успішну реалізацію.

Неперервність розвитку АРМ передбачає постійне вдосконалення всіх видів його забезпечення (технічного, програмного, інформаційного та ін.). Це зумовлено тим, що з роз-витком торговельних підприємств і організацій виникають нові завдання управління, удосконалюються та змінюються старі. Тому АРМ мають швидко реагувати на ці зміни. Із цією метою необхідно передбачити можливість заміни застарілих ПЕОМ новими, більш продуктивними для поліпшення інфор-маційного, математичного й програмного забезпечення, удосконалення технологічного процесу обробки даних. На принцип неперервного розвитку впливає принцип гнучкості, який зумовлює пристосованість системи до можливих перебудов, що забезпечується модульністю побудови всіх підсистем і стандартністю їх взаємозв'язку.

Принцип стійкості побудований на тому, що ЛРМ виконує основні функції незалежно від впливу на неї внутрішніх і зовнішніх збурюючих чинників. Це означає, що неполадки в окремих його частинах повинні легко усуватися зі швидким відновленням працездатності системи. Стійкість перед впливом зовнішніх збурень (перебої в інфраструктурах, зміна завдань, дефіцит ресурсів) забезпечується з допомогою функціональної та структурної надмірності технічних засобів.

Ефективність АРМ слід розглядати як інтеграль-ний показник у рівні досягнень поданих вище принципів, віднесений до витрат на його створення та експлуатацію.

Водночас слід зауважити, що, з одного боку, реалізація цих принципів потребує збільшення витрат при створенні АРМ, а з іншого - різко зменшує витрати при його експлуатації.

Крім зазначених принципів створення АРМ можна назвати такі: надійність - у непередбачених або аварійних ситуаціях система не повинна остаточно виходити з ладу й давати неправильні результати; забезпечення надійності системи досягається використанням колективних АРМ;

еволюційність - це можливість подальшого розвитку й змінювання системи та її окремих частин через розширення й модифікацію програмних, інформаційних і технічних засобів;

адаптованість - здатність АРМ пристосовуватися до частково зміненого внутрішнього фактора об'єкта управління. Цей принцип забезпечує життєздатність системи.

Лекція 2. Базові інформаційні технології забезпечення управлінської діяльності

Основи мережі Iнтернет

1. Виникнення глобальної мережі Iнтернет.

Комп'ютерною мережею називають сукупність обчислювальних машин, з'єднаних між собою каналами передачі даних і призначених для розподілу та колективного використання апаратних, обчислювальних, програмних засобів та інформаційних ресурсів. За територіальним розміщенням мережі поділяють на глобальні (охоплюють території окремих країн, континетнів), регіональні (розташовані в межах певного регіону: області, району, міста), локальні (працюють в межах однієї організації, лабораторії, а іноді в межах міста). Всесвітньо відомою глобальною мережею, яка дозволяє здійснювати комп'ютерний зв'язок між усіма континентами світу, є Iнтернет.

Прообраз мережі Iнтернет було створено в кінці шістдесятих років на замовлення Міністерства оборони США. На той час існувало дуже мало потужних комп'ютерів, і для проведення наукових досліджень виникла потреба забезпечити доступ багатьох вчених до цих машин. При цьому міністерство оборони поставило умову, щоб мережа продовжувала працювати навіть після знищення її частини, тому підвищена надійність Iнтернета була закладена вже при його створенні. Днем народженння Iнтернета можна назвати 2 січня 1969 року. В цей день Агенство перспективних досліджень (ARPA - Advanced Research Projects Agency), що є одним з підрозділів Міністерства оборони США, почало роботу над проектом зв'язку комп'ютерів оборонних організацій. В результаті наукових пошуків була створена мережа ARPANET, в основу функціонування якої покладено принципи, на яких пізніше буде побудовано Iнтернет.

Наступним кроком в розвитку Iнтернета стало створення мережі Національного наукового фонду США (NFS). Мережа, названа NFSNET, об'єднала наукові центри Сполучених Штатів. При цьому основою мережі стали 5 суперкомп'ютерів, з'єднаних між собою високошвидкісними лініями зв'язку. Всі решта користувачів під'єднувалися до мережі і могли використовувати можливості, надані цими комп'ютерами.

Мережа NFSNET швидко зайняла місце ARPANET, і останню ліквідували в 1990 році. Розвиток мережі потребував її реорганізації, тому в 1987 році було створено NFSNET Backbon - базову частину, або хребет мережі. Хребет складався із 13 центрів, з'єднаних один з одним високошвидкісними каналами зв'язку. Центри розміщувалися в різних частинах США. Таким чином з'явилася мережа Iнтернет в США.

Одночасно були створені національні мережі в інших країнах. Комп'ютерні мережі різних країн почали об'єднуватися, і в дев'яностих роках з'явився Iнтернет в його сьогоднiшньому вигляді. Зараз Iнтернет об'єднує тисячі різних мереж, розміщених по всьому світу. До нього мають доступ десятки мільйонів користувачів. Ріст і розвиток Iнтернета продовжується, спостерігається збільшення його ролі у всіх інформаційних технологіях.

2. Основні сервіси Iнтернета.

Широковідомою послугою Iнтернета є всесвітня система розсилання і отримування електронної пошти, яку називають e-mail. По суті, електронна пошта є головною частиною потоку інформації в Iнтернеті, і багато людей користуються лише цією послугою, оскільки дешевизна електронної пошти та оперативність, з якою повідомлення можна відправляти багатьом адресатам по всьому світу, роблять її популярною формою зв'язку.

В Iнтернеті також популярні групи новин . Їх ще називають телеконференціями або електронними дошками оголошень, оскільки вони дозволяють обмінюватися інформацією деякій кількості зацікавлених осіб. Для цього на комп'ютерах-серверах, які обслуговують телеконференцію, виділяється спеціальна ділянка пам'яті. існують тисячі груп новин, і, коли користувач отримав доступ до Usenet, він може підключитися до них безкоштовно.

Частина Iнтернета, яка називається , дозволяє авторам по-новому використати стару систему приміток. Зокрема, коли автор звичайної журнальної статті чи книжки вводить символ примітки, ми дивимося униз сторінки і знаходимо посилання на іншу сторінку або книжку. Автори комп'ютерних документів Iнтернета, по суті, роблять те саме,