Реферат
з предмета
Інформатика та комп’ютерна техніка
на тему:
“Зовнішні носії ПК, програма Nero”
Оскільки оперативна пам’ять зберігає інформацію лише до вимкнення живлення і об’єм її порівняно невеликий, виникає потреба у використанні пристроїв для постійного зберігання великих об’ємів інформації.
З цією метою створено багато різноманітних типів носіїв інформації. Стосовно системного блоку ПК, носії поділяють на:
зовнішні (external);
внутрішні (internal) – вбудовані в системний блок.
Носії інформації також розглядають як сукупність власне носія і відповідного приводу. В зв’язку з цим носії поділяють на змінні та постійні. А в залежності від типу носія їх поділяють на:
дискові;
на магнітних стрічках.
Сучасні носії інформації за принципом зберігання даних поділяють на такі типи:
магнітні
оптичні
магнітно оптичні.
До магнітних носіїв інформації відносять:
магнітні стрічки
гнучкі магнітні диски
жорсткі магнітні диски
носії на основі ефекту Бернуллі
носії на основі вінчестерної технології.
Магнітні стрічки
Магнітні стрічки для зберігання інформації використовують досить давно, але й нині вони знаходять досить широке застосування для резервного копіювання даних. Нагромаджувачі на магнітній стрічці поділяють на стрічки, які працюють в:
старт-стоп режимі
в потоковому режимі – стримери.
Найпоширеніші півдюймові стрічки , що використовують дев’ятидоріжковий принцип запису. Такі нагромаджувачі, як правило, використовують в серверних ЕОМ.
На відміну від них стримери містять стрічкопротяжний механізм, що працює в інерційному режимі. Стрічка в стримерах намотується на Бабіни або поміщається в спеціальні касети. Зчитування даних зі стрічки сповільнене, це пов’язане з довготривалим пошуком, тому такі носії використовують в основному для резервного зберігання інформації. Як правило, місткість такого носія становить від 60 М до 25 Г. Існує два основних стандарти – QIC (Quarter Inch Cartridge Drive Standard) та DAT (Digital Audio Type). Перевагою останнього стандарту є те, що в ролі носія інформації використовується аудіо – або відео стрічки.
Гнучкі магнітні диски.
ГМД або дискети широко використовуються в ПК, як для зберігання невеликих об’ємів інформації, так і для перенесення даних з одного ПК на інший.
На перших ПК використовувались дискети діаметром магнітного диску 5,25” дюйма (133 мм) з одностороннім магнітним покриттям і об’ємом 160 К. Їх попередником були диски розміром диску 8” (> 200 мм), що використовувались у великих ЕОМ. З розвитком технологій, збільшилась густина запису , що дозволило збільшити об’єм диску до 1,2 м.
З часом з’явились дискети з діаметром магнітного диску 3,5” (89 мм), який був розміщений в жорсткому корпусі. Це значно підвищило їх стійкість до механічних пошкоджень. Саме завдяки цьому такі ГМД є найбільш популярними. Оскільки поверхня ГМБ досить чутлива до зовнішніх впливів, то потрібно дотримуватись таких основних правил при роботі з ними:
не доторкатись відкритої поверхні диску
не згинати диск
не залишати диск біля джерел електромагнітних і теплових випромінювань.
зберігати диск від потрапляння його поверхню води, пилу.
Дискета 3,5 має:
отвір для ініціалізації об’єму диску
отвір захисту інформації
гнучкий магнітний диск
захисна шорка, яка в закритому положенні захищає поверхню диску у вікні зчитування-запису інформації
конверт
Дискети на 3,5” , за об’ємом інформації, класифікують на:
DD – подвійної щільності на 720 К.
HD – високої щільності на 1,44 М.
VHD – надвисокої щільності на 2,88 М.
ГМД типу VHD вперше були розроблені фірмою Toshiba, а надалі їх почали випускати фірми Teac, Sony, Chinon. На цих дискетах густина запису була збільшена вдвоє за рахунок використання так званого перпендикулярного методу запису.
Для запису і зчитування інформації з ГМД використовують спеціальні приводи – дисководи. Розглянемо тепер будову гнучкого магнітного диску. Поверхня будь-якого ГМД, умовно розбита на концентричні кола, які називають доріжками або треками, та сектори, що ділять доріжки на сегменти. Сучасні ГМД містять від 40 до 83 доріжки та від 9 до 21 секторів. Один сектор на диску завжди має однаковий об’єм, що дорівнює 512 байт, незалежно від розмірів самого диску. Нумерація доріжок проводиться від зовнішньої, що позначається, як 0-доріжка і зростає до середини диску. Для секторів нумерація починається з 1, від синхронізаційного отвору і проводиться проти годинникової стрілки. Для двосторонніх дисків вводиться поняття сторін, які нумеруються 0 та 1.
Отже відлік фізичних координат на диску проводиться за принципом:
<сторона> < доріжка > <сектор>.
Запис “0;0;1” означає, що це 0-ва сторона, 0-ва доріжка та 1-ший сектор.
Крім фізичних координат існують логічні координати, які називають кластерами.
Кластер – це 2n секторів, де n може бути 0, 1, 2 і т.д. в залежності від об’єму диска. Для дискет n завжди = 0, тобто кластер відповідає одному сектору.
Координати кластерів починаються з 0 і йдуть роти годинникової стрілки по спіралі зовні диску до середини, тобто 0 – кластер має фізичні координати “0;0;1”.
Принцип запису, зберігання та зчитування інформації ГМД базуються на явищі електромагнітної індукції. Поверхня ГМД складається з дрібних частинок металу і вкрита спеціальним лаком. При записуванні інформації, диск обертається в дисководі і над доріжками позиціонується записуюча головка з вмонтованим електромагнітом. При поступанні сигналу “1” на записуючу головку, в її електромагніті індукується магнітне поле, яке намагнічує частину металу, що знаходиться під нею, в певному напрямку. На диску записується біт інформації “1”. Якщо від процесора йде сигнал “0”, то струм має інший напрямок. Магнітне поле що створюється навколо записуючої головки, намагнічує частинки металу в протилежному напрямку, що відповідає біту інформації “0”. При знищуванні інформації йде зворотний процес, тобто, якщо на диску є “1” то намагнічена частина індукує магнітне поле в зчитувальній головці. В її електромагніті виникає струм, який відповідає сигналу “1” що сприймає процесор. Якщо на диску
