Існує декілька підходів до побудови мереж IP-телефонії. Всі вони регламентують управління мультимедіа – визовами і передачу медіа – трафіку в IP-мережах, але при цьому реалізують різних підходи до побудови систем телефонної сигналізації.

Історично перший і найпоширеніший в даний час – це введений Міжнародним союзом електрозв'язку (МСЕ) набір рекомендацій Н.323. По суті H.323 – це спроба перенести телефонну сигналізацію ISDN Q.931 на IP-з’єднання, то – як би “накласти” традиційну телефонію на мережі передачі даних.

Набор рекомендацій Н.323 не зміг забезпечити серйозні поліпшення для кінцевих користувачів. Вона не змогла стати основною ні для розробки нового покоління кінцевих точок, ні для підтримки додаткових видів обслуговування, подібних тим, що надають традиційні АТС. Для того, щоб забезпечити реальні інновації на рівні кінцевих вузлів, індустрія повинна спростити процес розробки нових застосувань, запропонувавши для цього стандартні програмні інтерфейси і високорівневий інструментарій. Але, як показує розвиток засобів комп'ютерний – телефонній інтеграції, навіть цього недостатньо. Необхідно, щоб модель надання телефонних послуг будувалася на базі служб мереж передачі даних – тоді вона дозволить швидко розробляти зручні і сумісні рішення для мереж NGN.

Упровадити розвинену підтримку мовних комунікацій в середу передачі даних можна за допомогою протоколів, орієнтованих насамперед на надання послуг кінцевим користувачам. Створені на їх базі продукти повинні легко інтегруватися в існуючі мережі, вимагаючи лише мінімальної модифікації мережевих інфраструктур, а самі протоколи – легко розширюватися, причому так, щоб додавання в них нових функцій не порушувало роботу систем, заснованих на попередніх версіях, і не вимагало відповідного схвалення організаціями, що часто конкурують один з одним, по стандартизації. Всім цим критеріям відповідає протокол SIP (Session Initiation Protocol), запропонований одній з робочих груп комітету IETF. Він регламентує алгоритми встановлення, модифікації і завершення мультимедійних (зокрема мовних) з'єднань. SIP багато що запозичив у таких популярних і таких, що вже довели свою спроможність протоколів, як НТТР і SMTP.

Багато стандартів ніколи не утілюються в успішні комерційні продукти. До SIP це не відноситься. На ринку вже є шлюзи, що підтримують його, сервери – посередники, термінали. Впровадження протоколу SIP супроводиться роботою по подальшому розвитку і розширенню протоколу. Одне з можливих нових застосувань SIP – це використання його як протокол встановлення з'єднання в стільникових мережах третього покоління (3G).

Протокол SIP є перспективним сучасним протоколом для надання широкого спектру телекомунікаційних послуг. SIP і супутні йому протоколи народилися і розвиваються в рамках IETF (Internet Engineering Task Force) – головного органу стандартизації Інтернет. Перша версія протоколу SIP була прийнята в березні 1999 р., на три роки пізніше, ніж H.323.

У SIP за основу були узяті протоколи, вживані в найпопулярніших на сьогоднішній день IP-сервісах, такі, як HTTP (Web) і SMTP (електронна пошта). Ідейно SIP заснований на тому ж підході, що HTTP: запит – відповідь (request – reply). Всі повідомлення SIP текстові, і їх можна читати очима, а коди повернення такі ж, як в HTTP, тому деякі з них покажуться добре знайомими не тільки мережевим адміністраторам, але і багатьом "просунутим" користувачам Інтернету (404 – абонент не знайдений, 200 – OK).

3.15. Принципи протоколу SIP

Протокол ініціації сеансів – Session Initiation Protocol (SIP) є протоколом прикладного рівня і призначається для організації, модифікації і завершення сеансів зв'язку: мультимедійних конференцій, телефонних з'єднань і розподілу мультимедійної інформації. Користувачі можуть брати участь в існуючих сеансах зв'язку, запрошувати інших користувачів і бути запрошеними ними до нового сеансу зв'язку. Запрошення можуть бути адресовані певному користувачеві, групі користувачів або всім користувачам.

Протокол SIP розроблений групою MMUSIC (Multiparty Multimedia Session Control) комітету IETF (Internet Engineering Task Force),а специфікації протоколу представлені в документі RFC 2543. У основу протоколу робоча група MMUSIC заклала наступні принципи:

Персональна мобільність користувачів. Користувачі можуть переміщатися без обмежень в межах мережі, тому послуги зв'язку повинні надаватися їм в будь-якому місці цієї мережі. Користувачеві привласнюється унікальний ідентифікатор, а мережа надає йому послуги зв'язку незалежно від того, де він знаходиться. Для цього користувач за допомогою спеціального повідомлення – REGISTER – інформує про свої переміщення сервер визначення місцеположення.

Масштабованість мережі. Вона характеризується, насамперед, можливістю збільшення кількості елементів мережі при її розширенні. Серверна структура мережі, побудованої на базі протоколу SIP, повною мірою відповідає цій вимозі.

Розширюваність протоколу. Вона характеризується можливістю доповнення протоколу новими функціями при введенні нових послуг і його адаптації до роботи з різними застосуваннями.

Як приклад можна привести ситуацію, коли протокол SIP використовується для встановлення з'єднання між шлюзами, що взаємодіють з телефонною мережею за допомогою сигналізації ОКС7 або DSS1. В даний час SIP не підтримує прозору передачу сигнальній інформації телефонних систем сигналізації. Внаслідок цього додаткові послуги ISDN виявляються недоступними для користувачів IP мереж.

Розширення функцій протоколу SIP може бути проведене за рахунок введення нових заголовків повідомлень, які мають бути зареєстровані у вже згадуваній раніше організації IANA. При цьому, якщо SIP сервер приймає повідомлення з невідомими йому полями, то він просто ігнорує їх і обробляє лише ті поля, які він знає.

Для розширення можливостей протоколу SIP можуть бути також додані і нові типи повідомлень.

Інтеграція в стек існуючих протоколів Інтернет, розроблених IETF. Протокол SIP є частиною глобальної