На підставі наведеного аналізу структури затримок можна виді-лити такі коректні структури мереж:

- один концентратор класу І. Максимальна відстань між станція-200 м;

- два концентратори класу II, сполучені п'ятиметровим кабелем.
Максимальна відстань між станціями - 205 м;

- один концентратор класу І з портами для скрученої пари та во-локонно-оптичних кабелів. Максимальна відстань між станціями,
приєднаними до різних типів кабелю - 289 м (100+ 89);

- один концентратор класу І з портами для волоконно-оптичних
кабелів. Максимальна відстань між станціями - 320 м (100+220).

Стандарт ІЕЕЕ-802.3и передбачає дві моделі для розрахунку та побудови сегмента мережі:

- модель 1 передбачає, що всі елементи мережі вносять максима-льні визначені стандартом для цих типів елементів затримки;

- модель 2 побудована на реальних затримках, однак має складні
методики розрахунку цих затримок, які доцільно виконувати, якщо
параметри мережі наближаються до максимально допустимих.

У моделі 1 передбачено такі топологічні обмеження:

- довжина скрученої пари довільної категорії не може 100 м;

- довжина відрізка волоконно-оптичного кабелю не повинна пе-ревищувати 412 м.

Мережевий адаптер — це плата, яка вставляється з слот комп'ютера і слугує інтерфейсом між комп'ютером та мережевим про-відним середовищем. Зв'язок адаптера з програмним забезпеченням здійснюється через драйвер адаптера. Мережеві плати відповідають пе-вному стандарту мережі і певному виду провідного середовища. Широ-ко відомим стандартом драйверів для адаптерів Ethernet є NE1000 те NE2000.

Адаптери станцій локальних мереж безпосередньо приєднують до внутрі-шньої шини введення-виведення ПК. Вони дають змогу досягти значно більших швидкостей передавання, ніж через послідовний чи паралельний порти. (Факти-чно швидкість передавання обмежена швидкістю внутрішньої шини процесора).

- два концентратори класу II, сполучені пятиметровим кабелем.
Максимальна відстань між станціями - 205 м;

- один концентратор класу І з портами для скрученої пари та во-локонно-оптичних кабелів. Максимальна відстань між станціями,
приєднаними до різних типів кабелю - 289 м (100+ 89);

- один концентратор класу І з портами для волоконно-оптичних
кабелів. Максимальна відстань між станціями - 320 м (100+220).

Стандарт ІЕЕЕ-802.3и передбачає дві моделі для розрахунку та побудови сегмента мережі:

- модель 1 передбачає, що всі елементи мережі вносять максима-
льні визначені стандартом для цих типів елементів затримки;

- модель 2 побудована на реальних затримках, однак має складні
методики розрахунку цих затримок, які доцільно виконувати, якщо
параметри мережі наближаються до максимально допустимих.

У моделі 1 передбачено такі топологічні обмеження:

- довжина скрученої пари довільної категорії не може 100 м;

- довжина відрізка волоконно-оптичного кабелю не повинна пе-ревищувати 412 м.

Мережевий адаптер - це плата, яка вставляється в слот комп'ютера і слугує інтерфейсом між комп'ютером та мережевим про-відним середовищем. Зв'язок адаптера з програмним забезпеченням здійснюється через драйвер адаптера. Мережеві плати відповідають пе-вному стандарту мережі і певному виду провідного середовища. Широ-ко відомим стандартом драйверів для адаптерів Ethernet є NE1000 та NE2000.

Адаптери станцій локальних мереж безпосередньо приєднують до внутрі-шньої шини введення-виведення ПК. Вони дають змогу досягти значно більших швидкостей передавання, ніж через послідовний чи паралельний порти. (Факти-чно швидкість передавання обмежена швидкістю внутрішньої шини процесора).

В адаптерах, як звичайно, апаратно реалізовані протоколи фізичного та канального рівнів еталонної моделі взаємодії відкритих систем.

Адаптери різних мереж виробляють багато фірм. Вибираючи адаптер будь-якої фірми, треба звернути увагу на такі його характеристики:

- до якої мережі він належить (Ethernet, Атспеї, Token Ring, FDDI та ін);

- яку розрядність (8, 16, 32) має та до якої шини (ISA, EISA, PCI, MC/I приєднується;

- яку має потужність та які алгоритми використовує (розрізняють адаптери для робочих станцій, серверів);

- які він має роз'єднувачі та до якого кабельного середовища ЛМ приєднується. Роз'єднувачі бувають такі;

BNC - для приєднання тонкого коаксіального кабелю;

AUI - для приєднання товстого коаксіального кабелю;

RJ45 - для приєднання скрученої пари;

МІС, ST, SC - для приєднання волоконно-оіпичного кабелю.

В даній дипломній роботі використовується вите двожильне
провідне з'єднання "скручена пара" (twisted pair). Воно дозволяє її
редавати інформацію зі швидкістю до 10Мбіт/с, однак є завадонезахищеним. Довжина кабелю не може перевищувати 1000 м при швидкості передачі 1 Мбіт/с. Перевагами є низька ціна і бєзпроблемна
установка. Для підвищення завадозахищеності інформації часто використовують екрановану скручену пару, тобто скручену пару, поміщену в оболонку, що екранує, подібно екрану коаксіального кабелю. І
збільшує вартість витої пари і наближає її ціну до ціни коаксіального
кабелю.

Завдяки скрученим проводам зменшується паразитна ємність кабеля, його внутрішні випромінювання та чуття до електромагнітних завад. Скручені пари можуть бути як неекрановані - UTP, так і екрановані - STP. Екран пар може бути зроблений як у вигляді металічної обмотки, так і ленти із фольги. В екран може бути поміщено і весь кабель, який має дві, чотири або більше пар.

По частотним властивостям, розрізняють декілька категорій ви-тої пари, із яких найбільш поширені в даний час: кабель 3-ї категорії, який може використовуватись для передачі даних з полосою частот до 10 МГц, і кабель 5-ї категорії - до 100МГц. Як і будь-який високочас-тотний кабель,