має певне відчуття відповідальності, яке з року в рік повинне зростати, доповнюватися звичкою до праці. Якщо студент вчиться посередньо, важко вирішити ці завдання виховання. Роль поточного контролю в їх вирішенні величезна. Сьогодні прихильників поточного контролю у ВНЗ стільки ж, скільки і його противників. Останні в захист своїх позицій наводять наступні аргументи: зайвою опікою і повсякденним контролем викладачі позбавляють студентів можливості подорослішати і набути професійну та особисту самостійність. Проведене опитування студентів свідчить про те, що більшість їх висловлюється за поточний контроль знань. Особливо він необхідний на молодших курсах, коли у студентів відсутня здатність виділити в матеріалі головне, встановити причинно-наслідкові зв'язки, робити висновки.
Поточний контроль дозволяє оперативно втручатися в учбовий процес, коректувати його. Складність впровадження поточного контролю в процесі навчання у ВНЗ пояснюється значною мірою складністю його організації, вибору матеріалу, оцінки ефективності.
Методи контролю – це способи забезпечення зворотного зв'язку, тобто отримання інформації про зміст і характер пізнавальної діяльності студентів, ефективність діяльності викладача. Всі методи залежно від характеру завдань і засобів забезпечення зворотного зв'язку можна об'єднати в такі групи: усний контроль знань (звіти, реферати, контрольні, курсові роботи, творчі завдання, конспекти, тези); графічний (креслення, курсові і дипломні проекти, ескізи, схеми); програмований контроль (машинний і безмашинний). Поєднання методів забезпечує ефективність процесу перевірки знань, і всього процесу навчання в цілому [2].
В основі оцінювання якості знань студентів лежать вимоги наочних програм, які доповнюють наступні елементи: розуміння і ступінь освоєння питання; повнота, вимірювана кількістю програмних знань про об'єкт який вивчається; глибина, що характеризує сукупність усвідомлених студентами зв'язків між співвідношуваними знаннями; методологічна підготовка; знайомство з основною літературою по предмету, а також сучасною періодичною вітчизняною і іноземною літературою за фахом; уміння прикласти теорію до практики, вирішувати завдання, здійснювати розрахунки, розробляти проекти, тобто оперативність (число ситуацій, де студент може застосовувати ці знання); знайомство з історією і сучасним станом науки і перспективами її розвитку; логіка, структура, стиль відповіді та уміння студента захищати науково-теоретичні положення, що висуваються, усвідомленість, узагальненість і конкретність; гнучкість, тобто уміння студента самостійно знаходити ситуації для застосування цих знань; міцність знань.
Таким чином, контроль знань розглядається нами як найважливіший чинник підвищення продуктивності праці педагога і студента.
Тестова форма контролю знань
Структуровані тести як спосіб контролю знань
З тих пір, як освіта стала масовим процесом, почалися пошуки підвищення ефективності контролю знань, що привело до зростання інтересу до тестового контролю знань. Контроль такого виду забезпечує хороший зворотний зв'язок викладача з учнем: тести можна проводити так часто, як це необхідно викладачеві, кожен випробовуваний проходить тест з тією швидкістю, з якою йому зручно. В кінці тесту виставляється об'єктивна оцінка, не залежна від настрою викладача, його відношення до конкретного студента, вирахувана від відповідей на попередні питання. Тести економлять час викладача, і це дійсно так, якщо тільки мається на увазі проведення самого тесту, особливо з використанням ПЕОМ, коли оцінка виставляється відразу ж після закінчення проходження тесту. Ці переваги тестів призводять до їх широкого використання, але при цьому потрібно мати на увазі, що проведення тестів передбачає велику попередню роботу з підготовки і компоновки тестових завдань.
Найчастіше контроль і оцінювання досягнень учнів проводиться тільки по кінцевому результату, при цьому залишаються не оціненими діяльність учня, його рівень розвитку і динаміка навчання. Застосування тестового контролю дозволяє оцінити знання учня в процесі просування від одного рівня засвоєння матеріалу до іншого.
Розробка тестового контролю включає наступні етапи [3]:
визначення цілей тестування (прогнозовані пов'язані з профільною орієнтацією студентів, діагностичні пов'язані з рівневою диференціацією навчання, орієнтовані на зворотний зв'язок);
відбір і впорядковування завдань;
компонування тестів по блоках;
апробація;
проведення тестових випробувань.
Тест (проба, випробування) – це стандартизоване завдання, за результатами якого судять про знання, уміння і навики випробовуваного. Тому до тестів пред'являються певні вимоги: валідність, визначеність, надійність, практичність, простота у використанні, прогностична цінність. При виборі критеріїв оцінки тестів також враховуються розумові навики, які мають бути отримані студентом в процесі навчання:
інформаційні навики (дізнається, пригадує);
розуміння (пояснює, показує);
застосування(демонструє);
аналіз (обдумує, обговорює);
синтез (комбінує, моделює);
порівняльна оцінка (порівнює по параметрах).
Це дозволяє визначити рівень складності тесту.
Тест є набором питань, які видаються користувачеві в певній послідовності. Найпростіший спосіб організації тестів видача питань тесту учневі послідовно один за одним, поки не вичерпається весь набір. Тести з такою послідовністю видачі питань мають лінійну структуру. При лінійній структурі питання можуть видаватися і у випадковому порядку. Тести з лінійною структурою можуть бути розбиті на секції. При тестуванні спочатку видаються питання із набору першої секції, потім з набору другої і так далі можливо і так звана випадкова лінійна видача питань. В цьому випадку з кожної секції випадковим чином вибирається задане при створенні тесту число питань.
Інший спосіб організації тестів полягає в тому, що питання тесту вибираються по заданій автором кількості або за ключовими словами. Тести можуть мати і більш складнішу структуру – деревовидну. Деревовидна структура дозволяє організувати тестування залежно від рівня підготовленості учня, з переходом від простішого питання до складнішого при успішній відповіді і, навпаки – переходом до простішого питання в разі невірної відповіді. Така структура дозволяє одержувати багатоваріантні тести.
Якщо декілька питань тесту відображуються на одній екранній сторінці, то такий тест називають односторінковим. Якщо ж кожне питання тесту відображується на окремій сторінці, то це багатосторінковий тест.
Бажано, щоб виконання тесту мало обмеження за часом. При цьому можливі наступні ситуації:
якщо час, відведений на виконання