Зміст

Вступ

Об’єм інформації, представленому в цифровому вигляді, стрімко росте. Завдання збереження інформації на всіх етапах розвитку суспільства було одним з пріоритетних, при рішенні якої необхідно забезпечити для майбутніх поколінь як збереження знань, накопичених попередніми поколіннями, так і нової інформації.існують види інформації, у тому числі і науково-технічної,для якої важко вказати терміни, коли ця інформація втрачає значущість або стає непотрібною. У багатьох випадках цінність інформації з часом зростатиме.Прикладом може бути гідрометеорологічна інформація, яка дозволяє об’єктивно аналізувати повільну зміну в навколишньому середовищі і природних ресурсах, оцінювати ефекти впливу діяльності людей на природу[1]. Те ж саме відноситься і до медичної інформації, аналіз якої за тривалі проміжки часу дозволяє виявити тенденції в розвитку груп людей, прояву різних захворювань, зокрема пов’язаних із зміною умов життя, впливу навколишнього середовища і т.д.Об’єми інформації, представленої в цифровій формі, збільшуються не тільки за рахунок нової інформації, яка в більшості випадків вже має і електронну форму уявлення, але і за рахунок перекладу в цифрову форму раніше створених інформаційних ресурсів.Представленняінформації в цифровому вигляді дозволило вирішити ряд проблем зберігання інформації, створити абсолютно нові можливості для доступу до інформації і її обробки. Швидке впровадження цифрових технологій обробки інформації, розвиток електронних бібліотек, створило необхідність проведення спеціальних досліджень по створенню перекладу документів в цифрову форму, дозволив вирішити ряд проблем тривалого зберігання, а саме: забезпечити можливість контролю документів без втрати якості, усунення дефектів на носіях з аналоговою формою уявлення, мультимедійного представлення інформації.[2]

Створення величезних архівів інформаційних матеріалів в цифровій формі привело до появи ряду проблем, які вимагають рішення найближчим часом: створення надійних носіїв для довготривалого зберігання цифрової інформації, розробка і впровадження спеціальних форматів для запису інформації, що підлягає довготривалому зберіганню, розробка спеціальних пристроїв зчитування інформації. Не дивлячись на важливість і складність завдань за рішенням проблеми швидкого морального старіння програмного забезпечення, а також технічного і морального старіння систем зчитування інформації, найважливішою проблемою є створення носіїв для довготривалого зберігання цифрової інформації.

При використанні інформації в цифровому вигляді з’являється необхідність розробляти і використовувати спеціальні заходи для виключення можливостей зміни записаної інформації, доповнювати дані в електронному вигляді контекстною інформацією, зберігати не тільки самі носії, але і пристрої запису інформації на них, а також програмне забезпечення, що реалізовує представлення інформації у формі, прийнятій для сприйняття. Носії з цифровою формою представлення інформації чутливіші до появи локальних дефектів в записах.[3]

Істотною для носіїв архівного зберігання є форма представлення інформації. Вона повинна дозволяти відтворювати інформацію різними фізичними методами. Прикладом вдалого вибору форми фізичного уявлення може служити використання мікрорельєфного представлення інформації на воскових циліндрах, грамплатівках, ком пакт-дисках.

Записи на воскових циліндрах, шеллачних грамплатівках, виконанні з рельєфним представленням інформації на достатньо недосконалому устаткуванні, при використанні сучасних технологій можуть бути лічені з кращою якістю. В даний час створюються методи рельєфного запису з щільністю запису близько десятків Гбайт/см2.

1 Еволюція та загальна характеристика оптичних носіїв

Вперше, ідея оптичного запису з’явилася в 1965 році, в американському інституті Battele Memorial, штат Огайо. Ця технологія тоді ще була край примітивною – фотографічним методом на диск наносилися темні крапки і риски. Для зчитування інформації диск просвічувався спеціальною лампою. Основоположником технології був американський фізик Джеймс Рассел. Але як це звичайно і буває, він не заробив на своєму винаході ні копійки.

Учений запатентував свою технологію в 1970 році. Йому ж належить і ідея використання лазера як джерела світла.

На сьогоднішній день перевага оптичних носіїв перед всіма іншими очевидно – висока надійність. Важливий і той факт, що оптичний носій значно простіше захистити від нелегального піратського копіювання. Але в 70-х роках минулого століття роботи в області оптичних носіїв здавалися просто цікавими дослідженнями, але не більше того. Технології того часу були ще просто неготові до масового виробництва подібних пристроїв.

Від моменту створення, до промислового застосування оптичних носіїв пройшло багато років. Мляві спроби створити музичний оптичний диск робилися багатьма фірмами. Зокрема подібні спроби ( причому достатньо вдалі ) були відмічені і на території Радянського Союзу. Але найбільших успіхів вдалося досягти нідерландській фірмі Philips. В ті роки мало хто серйозно замислювався про можливість повсюдного розповсюдження цифрових носіїв інформації. Світ був ще аналоговимю Philips уже вклала в розробки 60 мільйонів доларів – астрономічну на ті часи суму. Але компанія не помилилася.

В 1979 році компанії Philips і Sony уклали договір про сумісну розробку нового носія. Вже через рік, компанії представили новий стандарт, що одержав назву CD-DA ( Compact Disk Digital Audio ). Це був диск з діаметром в 12 сантиметрів і часом звучання трохи більше години. Формат виявився дивно вдалим і зручним. Він швидко завоював серця як виробників, так і покупців.

Формат CD беззастережно правил на ринку в течії 15 років. За цей час він перестав бути просто музичним диском, перетворившись в універсальний носій інформації. Проте, вже до середини 90-х років минулого століття, об’єму інформації, який міг вміщати на себе один CD, стало катастрофічно не вистачати…

У 1994 році стало відомо, що альянс Philips і Sony займається розробкою диска високої щільності, заснованого на базі технології CD. Новий стандарт одержав назву DVD (Digital Video Disk або Digital Versatile Disk - обидві розшифровки вірні ). І перш ніж зупинитися на цій абревіатурі, виробники називали свою розробку