Сьогодні в Україні зроблено перші кроки до законодавчого врегулювання використання об’єктів інтелектуальної власності в Інтернеті. Зокрема, Верховною Радою України в липні 2002 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України з питань інтелектуальної власності», відповідно до якого внесено зміни до деяких законодавчих актів України щодо використання об’єктів інтелектуальної власності в Інтернеті.

Законами України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки» та «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» визначено, що пропонування для продажу, в тому числі через Інтернет, є також використанням винаходу, промислового зразка та топографії інтегральної мікросхеми. Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» вперше у національному законодавстві визначає поняття «доменне ім’я» як ім’я, що використовується для адресації комп’ютерів і ресурсів в Інтернеті [12].

Крім того, розширено поняття використання знака: ще донедавна під використанням знака визнавали застосування його на товарах і при наданні послуг, для яких його зареєстровано, на упаковці товарів, у рекламі, друкованих виданнях, на вивісках, під час показу експонатів на виставках і ярмарках, що проводяться в Україні, в проспектах, рахунках, на бланках та в іншій документації, пов’язаній із введенням зазначених товарів і послуг до господарського обороту. Закон доповнено положенням, згідно з яким використанням знака визнається також використання в Інтернеті знака та доменних імен, тотожних чи подібних до знака настільки, що їх можна сплутати.

Отже, на цей час в Україні законодавчо визначено, що неправомірне використання об’єктів інтелектуальної власності в Інтернеті є порушенням прав власників виключних прав на ці об’єкти. Тобто власник прав на об’єкти інтелектуальної власності при виявленні, тепер навіть в Інтернеті, порушення своїх прав може звернутися до суду.

Спори, пов’язані з розміщенням і використанням інформації з Інтернету, дедалі частіше стають предметом судового розгляду. Їх розв’язання ускладнюються, оскільки в умовах Інтернету «розмивається» одне з основних понять законодавства про авторське право — відтворення. Часто суди не визнають розміщення творів у Інтернеті відтворенням у розумінні ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права», яке розглядається як «виготовлення одного або більше примірників твору, відеограми, фонограми в будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп'ютер» [1]. Крім того, відсутність посилань на автора та інших вихідних даних під час відтворення цієї інформації відразу кількома особами на різних сайтах Інтернету вкрай ускладнює встановлення винного у порушенні авторських прав.

У Державному комітеті зв’язку та інформатизації 30 січня 2003 року було розроблено проект Закону України «Про діяльність у сфері інформатизації». Практична потреба у даному законодавчому акті випливає з незадовільного стану нормативно-правового забезпечення інформатизації в Україні, який, у свою чергу, гальмує розвиток цієї сфери у цілому. Правове регулювання галузі не охоплює такі важливі ділянки діяльності у сферах інформатизації та інформаційної безпеки держави, як :

створення цивілізованого ринку інформаційних продуктів та послуг, інформаційних технологій та засобів їх забезпечення;

створення розгалуженої інфраструктури інформаційних ресурсів ;

стимулювання виробництва, використання і зберігання інформаційних ресурсів та надання інформаційних послуг, включення інформаційних ресурсів до системи найважливіших ресурсів держави;

створення засад для забезпечення правового регулювання національної складової глобальних інформаційних мереж в тому числі мережі Інтернет.

Необхідність прийняття проекту пояснювалось об’єктивним станом нормативно-правової бази у сфері інформатизації України. Чинні Закони України не можуть забезпечити всебічне та повне врегулювання усіх правовідносин, що виникають у зазначеній галузі, оскільки у сферу їх дії не увійшли деякі аспекти та умови, які виникають унаслідок постійних технологічних змін, що значно впливають і на суспільні відносини, що виникають. Але, незважаючи на обґрунтування необхідності даного закону, 30 серпня 2005 року був запропонований проект Постанови про скасування рішення Верховної Ради України про прийняття за основу проекту Закону України «Про діяльність у сфері інформатизації». Журналісти розцінили цей крок позитивно, тому що повважали проект такого закону як наступ на "останню барикаду" вільного слова. Прийняття закону в такому вигляді призвело б до звуження рамок свободи слова та права громадян на вільний доступ до інформації.

Важливим для ПП «Аріафарм» є врегулювання питань відносно Інтернет-сайтів. Адже у сучасному світі кожне престижне підприємство має своє Інтернет-представництво. Але, на жаль, дане питання врегульоване лише відносно видань ЗМІ. Так, відповідно до ст. 1 Закону «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» друковані видання «можуть включати до свого складу інші носії інформації (платівки, дискети, магнітофонні та відеокасети тощо), розповсюдження яких не заборонено чинним законодавством України». Розширене тлумачення цієї статті дозволяє віднести до інших носіїв інформації також і Інтернет [2].

У чинному законодавстві України повинні бути відрегульовані питання, пов'язані з електронним документообігом та електронним цифровим підписом. Це також має велике значення для підприємства, адже замовивши товар у Інтернет-аптеці потрібно за нього певним чином розплатитись. В США та в Європейському Союзі закон про електронний цифровий підпис діє з кінця 90-х років. В Україні до недавнього