1.Мови програмування та іх класифікація

Машинні мови: 1) функціональні (LISP, ML, Scheme); 2) об’єктно-орієнтовані (SIMULA, C++, Ada95, Java, Visual Basic); 3) імперативні (FORTRAN, Basic, C, Ada, COBOL, ALGOL, APL, Pascal); 4) декларативні (GPSS, Prolog).

Імперативна або процедурна парадигма є традиційним підходом до процесу програмування: запис послідовності команд для одержання бажаного результату. Для розв’язку задачі iмперативна парадигма пропонує знайти алгоритм її рішення. Декларативна парадигма протилежна імперативній. Головним є точне формулювання задачі, а не алгоритм її розв’язку. Основна частина програми складається з описів. Декларативний підхід застосовується для моделювання систем. Функціональна парадигма розглядає процес розробки програм як конструювання її з деяких Black Box (функцій), кожна з яких отримує початкові дані (на вході) i виробляє відповідний результат (на виході). Перевага функціональної парадигми над імперативною в тому, що вона стимулює модульний підхід до розробки програм. Об’єктно-орієнтована парадигма передбачає об’єктно-орієнтоване програмування. Елемент даних розглядається як активний об’єкт а не пасивний. Перевагою модульної структури є те, що всі взаємодії модулів здійснюються шляхом пересилки повідомлень.

По степені залежності від машини всі мови програмування діляться на дві групи: машинно-залежні і машинно-незалежні.

В групу машинно-залежних мов входять машинні і машинно-орієнтовні мови.

До машинно-орієнтовних мов відносяться мови символічного кодування, які називаються мнемо кодами і автокодами.

Опис алгоритму на мнемо коді деталізовано в такій же мірі, як і при використанні машинної мови, а основна одиниця програми – оператор, майже повністю відповідає машинній команді і відрізняється від неї використанням буквених позначень для операцій і буквено-цифрових позначень для адрес. При трансляції в машинну програму один оператор мнемо коду заміняється однією еквівалентною машинною командою. Такі мови програмування називають ще мовами рівня ’один до одного’.

Автокоди – це мови рівня ’один до декількох’, оскільки поряд із символічними еквівалентами машинних команд використовують макрокоманди, виконання яких забезпечується декількома машинними командами, що розширює можливості програміста в порівнянні з використанням мнемо кодів.

Група машинно-незалежних мов включає процедурно і проблемно-орієнтовні мови.

Процедурно-орієнтовні мови служать для опису процедур обробки інформації.

Проблемно-орієнтована мова призначена для опису деякого досить вузького класу задач (наприклад таких як складання звітів, сортування інформаційних масивів тощо).

Загальна характеристика мов програмування, транслятори і компілятори.

С++ є розширенням мови С. С++ - це мова ООП, суть якого полягає в об’єднанні даних та алгоритмів їх опрацювання в єдине ціле. Узагальнене програмування, яке також підтримується мовою С++, - це ще один спосіб програмування, де код програми створюють незалежно від типу даних. Текст будь-якої програми складається з команд, описів змінних, сталих, приєднань бібліотек тощо. Такий текст називають програмним кодом.

Мови С та С++ використовують базовий алфавіт з латинських символів (великих та малих), знаків пунктуації, цифр та _ . За допомогою значущого алфавіту формуються лексеми – значущі слова, які розрізняються компілятором (транслятором). Шляхом компонування лексем формується програма, яка задає певну послідовність дій для ЦП. Програма набирається в текстовому редакторі і компілятором перетворюється в машинний код. Всі мови програмування поділяють на два типи: трансляторні і компіляторні. Компіляторний тип: на основі тексту програми створюється автономний виконавчий модуль (exe-файл). Паскаль, С, С++. Трансляторний тип: вихідний текст програми перетворюється у внутрішній код (транслюється) та виконується транслятором в покроковому режимі. Basic, Java.

2.Поняття про структурне прог-ня. Структура пр-ми та аналіз розділів на мові ТР.

Характеризується використанням локальних змінних, підпрограм та функцій, застосуванням рекурсії (виклик функції самої себе). Структурне програмування дозволяє підтримувати програми розміром до 50 тис. лінійок вихідного тексту. Модель програми можна представити у вигляді дерева. Мови C, Pascal використовують структурне програмування.

Структурне програмування являє собою сукупність рекомендованих технологічних прийомів, що охоплюють виконання всіх етапів розробки програмного забезпечення.

Основні принципи виконання розробки:

- принцип низхідної розробки, який рекомендує на всіх етапах спочатку визначати найбільш загальні моменти, а потім поетапно виконувати деталізацію (що дозволяє послідовно концентрувати увагу на невеликих фрагментах розробки);

- власне структурне програмування, яке рекомендує визначені структури алгоритмів і стиль програмування (чим наглядніший текст програми, тим менша ймовірність помилки);

- принцип наскрізного структурного контролю, що передбачає проведення змістовного контролю всіх етапів розробки (чим раніше знайдена помилка, тим простіше її виправити).

В основі структурного програмування лежить декомпозиція (розбиття на частини) складних систем з ціллю наступної реалізації у вигляді окремих невеликих (до 40-50 операторів) підпрограм.

Програма складається із заголовкаprogram < ім’я програми >; розділів описової частини

uses – приєднання бібліотек та модулів; label – оголошення міток (позначок);

const – оголошення сталих; type – опис типів;

var – оголошення змінних; procedure – оголошення процедур користувача

function – оголошення функцій користувача

та виконуваної частини begin

< розділ команд > end.

Заголовок та усі розділи, окрім останнього, є необов’язковими. Розділювачем між конструкціями (командами) програми є символ “;”. У кінці програми завжди має стояти крапка.

Заголовок програмі надає програміст.

У програму можуть входити коментарі. Коментар фрагмент тексту програми, взятий в фігурні дужки або записаний так: (* коментарКоментар слугує для пояснення роботи програми і не впливає на виконання команд. Він може бути розташований у довільному місці програми.

З:Особливим видом коментаря є директива. Дирек-тиви призначені для задавання режимів функціонування компілятора. Як і коментар, директиву записують у фігурних дужках, де після відкриваючої дужки зазначають символ $, наприклад, директива {$N+} забезпечує застосування математичного співпроцесора тощо.

Усі величини, які входять у програму, повинні бути описані у розділі сталих (конс-тант), якщо вони не мінятимуть значення протягом виконання програми:

const <стала_1> = <значення_1>; … <стала_n> = <значення_n>;

або у