Віртуальна пам’ять

Віртуальна пам’ять – це прихований на жорсткому диску файл, що дозволяє збільшити розмір оперативної пам’яті комп’ютера та забезпечує роботу окремих програм. Файл pagefile.sys і віртуальною пам’яттю.

Файл віртуальної пам’яті називають файлом підкачки або свопом.

Файл підкачки створюється автоматично на системному диску при встановленні операційної системи. Розмір цього файлу встановлюється залежно від розміру фізичної пам’яті комп’ютера. По замовчуванню мінімальний розмір файлу підкачки в півтора рази більший за розмір фізичної пам’яті, а максимальний розмір – в три рази більший.

Розмір файлу підкачки рекомендовано задати більшим за розмір оперативної пам’яті, якщо вона дуже маленька. Але, якщо розмір оперативної пам’яті великий, то великий файл підкачки тільки займатиме місце на комп’ютері.

Файл підкачки можна використовувати на всіх дисках, але краще коли він знаходиться тільки на системному диску. Повністю відключати віртуальну пам’ять не бажано, оскільки деякі програми при роботі по замовчуванню її використовують.

Всі зміни внесені до налаштування віртуальної пам’яті вступають в дію тільки після перезавантаження комп’ютера.

Для перегляду та зміни параметрів файлу підкачки слід виконати команду Панель керування-Система-закладка Додатково-кнопка Параметри в групі Швидкодія-закладка Додатково-кнопка Змінити в групі Віртуальна пам’ять. У вікні команди потрібно вибрати диск для якого налаштовуватимуться параметри віртуальної пам’яті, встановити відповідні параметри і натиснути кнопку Задати.

Параметри, які можна задати для віртуальної пам’яті:

Особливий розмір: вихідний і максимальний – задає мінімальний і максимальний розмір віртуальної пам’яті, яким при потребі може скористатись операційна система чи певна програма для роботи;

Розмір по вибору системи – дозволяє операційній системі самій встановлювати розмір віртуальної пам’яті в залежності від потреб;

Без файлу підкачки – відключає можливість використання віртуальної пам’яті.

Антивірусний захист

Вірус – це спеціально написана програма, що має здатність приєднуватись до файлів і самостійно розмножуватись, тобто створювати свої копії. Більшість таких програм призначені для нанесення шкоди комп’ютеру. Наприклад:

пошкоджують файли;

витирають файли;

пошкоджують сектори дисків.

Для захисту від вірусів служать антивірусні програми. Наприклад: Avast, Nod32, Norton, Dr.Web і т.п.

Антивірусні програми знаходять віруси і в залежності від типу вірусу і терміну його дії лікують файли, до яких приєднані віруси або ж, якщо лікування не можливе, знищують файли разом з вірусами.

Крім антивірусних програм для захисту від вірусів використовують брандмауер чи firewall. Хоча, майже завжди firewall є складовою частиною брандмауера.

Брандмауер – це компонент програми-браузера, який блокує небажане поступлення інформації з Інтернету.

Firewall – це програма, що виконує фільтрування інформації, і пропускає цю інформацію чи блокує в залежності від адреси її відправника, отримувача чи служби, якою відправлена інформація.

В склад операційної системи входить простий firewall і простий брандмауер, але вони не захищає комп’ютер від взломів. Тому слід встановлювати спеціальні програми, що виконують роль firewall та брандмауера.

Отже, для антивірусного захисту потрібно:

Завжди створювати копії важливої інформації, щоб потім її можна було відновити у випадку пошкодження вірусами.

Встановити захист від змін вмісту об’єктів в яких знаходиться важлива інформація.

Встановити антивірусну програму. Врахувати, що кілька встановлених антивірусних програм можуть конфліктувати між собою.

Постійно оновлювати бази антивірусних програм, що дасть змогу вчасно виявляти новостворені віруси.

При роботі з мережею включити брандмауер чи firewall.

Бібліотека драйверів

Для роботи в операційній системі з будь-яким пристроєм потрібний сумісний і правильно налаштований драйвер цього пристрою.

Драйвер – це компактна керуюча програма, що виконує задачі по взаємодії операційної системи з пристроями.

Після підключення пристрою і встановлення відповідного програмного забезпечення, драйвер пристрою завантажується автоматично і працює як частина операційної системи.

Сама операційна система містить в собі багато драйверів для різних пристроїв. Всі ці драйвери утворюють так звану бібліотеку драйверів і зберігаються в файлі driver.cab. В бібліотеці драйверів всі драйвери сумісні з операційною системою і кожен з них має цифровий підпис, що гарантує незмінність вмісту драйвера.

Кожен драйвер повинен мати інформаційний установочний файл з розширенням .inf, що містить інформацію про пристрій, для якого можна встановити цей драйвер, імена файлів драйверів, розміщення файлів драйверів після їх встановлення, номера версій драйверів і т.п. Всі файли з бібліотеки драйверів мають такі інформаційні установочні файли. Інформація з цих файлів потрібна операційній системі при встановленні пристрою.

Інформацію про всі встановлені драйвери можна переглянути з командного рядка командою driverquery.

При підключенні нового пристрою процедура встановлення драйвера запускається автоматично. При наявності драйвера в бібліотеці драйверів встановлення нового пристрою виконується автоматично операційною системою без участі користувача, користувач тільки повинен підключити пристрій до комп’ютера. Якщо ж драйвера немає в бібліотеці драйверів, то при підключенні нового пристрою слід вказати місце розташування драйвера. Таким місцем розташування драйвера може бути будь-яка папка на жорсткому диску чи змінний диск.

По типу встановлення всі пристрої можна поділити на дві групи:

Пристрої, що підтримують стандарт Plug and Play. Ці пристрої при встановленні використовують драйвери з бібліотеки драйверів.

Успадковані пристрої (пристрої, що не підтримують стандарт Plug and Play).

Plug and Play – це технологія, що базується на можливостях операційної системи, BIOS і зовнішніх пристроїв, та дозволяє комп’ютеру автоматично виявляти та налаштовувати пристрої.

Іноді, для встановлення пристрою після його підключення потрібно виконати команду Панель керування-Встановлення обладнання і при цьому слід обов’язково вказати місце розташування драйвера.

Диспетчер пристроїв

Диспетчер пристроїв – це служба операційної системи, що містить список всіх частин апаратного забезпечення комп’ютера та інформацію про властивості цих частин.

Більшість можливостей та властивостей в Диспетчері пристроїв задаються чи переглядаються тільки через адміністратора.

З допомогою диспетчера пристроїв можна переглядати інформацію про встановлені пристрої, стан їх роботи та інформацію про їх драйвера. Диспетчер пристроїв викликається:

1 спосіб: