КОНТРОЛЬНА РОБОТА

на тему:

Поняття DNS-СЕРВЕРА

ЗМІСТ

1.Вступ…………………………………………………………………

2.Поняття DNS………………………………………………………..

3.DNS-сервери………………………………………………………..

Висновок……………………………………………………………….

2.Вступ

Вимога дотримання заданого часу відгуку та забезпечення передбаченої в угоді про рівень обслуговування надійності, робить вельми актуальним питання про розміщення серверів дОмен імен в Мережі.
Серед фахівців з інформаційних технологій все більш популярним сьогодні стає питання розробки систем розповсюдження контенту (content distribution system), на успіх роботи яких дуже впливає розміщення інформаційних серверів. Мова йде про таке розміщення серверів, при якому час доступу було б якщо не мінімальним, то хоча б прийнятним (відповідає SLA). Фактично, потрібно в одиницю часу обслужити максимальне число користувачів при заданому часі обслуговування одного. Наприклад, для Web-сторінок таким обмежуючим фактором буде прийнятний час завантаження країніци браузером, яке складається не тільки з часу передачі даних по мережі та часу їх інтерпретації, але також і часу, витраченого на пошук IP-адресу сервера в тому числі і з часу звернення до сервісу системи доменних імен (DNS

2. Поняття DNS

Система доменних імен Internet - ключовий сервіс, на який в мережі замикаются адреси інформаційних ресурсів, а точніше їх ідентифікатори (Uniform Resource Identifier, URI, RFC-2396 [1]). Як зазначено в RFC-3467 [2], присвяченому ролі системи доменних імен, архітектура DNS залишалася незмінною з моменту свого створення, у той час як її функції істотно змінилися - комерціалізація Мережі призвела до суттєвого «уплощенію» ієрархії доменних імен. Власники сервісів воліють використовувати домени 2-го рівня в рамках національних доменів або доменів загального призначення,наприклад microsoft.com, а не закопують вглиб ієрархії імен. Крім того, починаючи з 90-х років, систему DNS стали використовувати в якості інструменту балансування навантаження серверів інформаційних ресурсів, експлуатуючи для цього алгоритм Round Robin, який застосовується серверами доменних імен привідповіді на запити клієнтів. Ні перше, ні друге при проектуванні системи доменних імен не передбачалося. Во всяком случае, в основоположних документах RFC-1034 [3] і RFC-1035 [4] цього не зазначено.
Згадаємо типову схему пошуку IP-адреси за доменного імені
Браузер через механізм resolver звертається до локальному кешуючий сервер доменних імен з рекурсивних запитом. Цьому серверу передається доменне ім'я, для якого потрібно знайти IP-адресу. Сам браузер IP-адреса не шукає, а доручає це локальному кешуючий сервер доменних імен (в цьому може переконатися кожен, хто сам ви підключення свого комп'ютера до Мережі). При підключенні через провайдера, наприклад, по комутованому з'єднанню, цього робити не потрібно: мережа налаштовується в більшості випадків автоматично (в момент автоматичної настройки провайдер по протоколу PPP надсилає IP-адреси серверів доменних імен, які будуть виконувати рекурсивні запити користувача).

3. DNS -СЕРВЕРИ

Багато користувачів Інтернету знають, що DNS-сервер забезпечує трансляцію імен сайтів у IP адреси. І, звичайно, на це знання про DNS-сервер закінчуються.
І так, давайте уявимо, що Вам доведеться настроювати мережу, для якої провайдер виділив блок «чесних» адрес, або налаштовувати піднімати в локальній мережі свій DNS-сервер. Ось тут відразу і спливуть всякі страшні слова, типу«Зона», «трансфер», «форвардер», "In-addr.arpa" і так далі. Давайте поступово з цим всім і розберемося.

Дуже абстрактно можна сказать, що кожен комп'ютер в Інтернеті має два основних ідентифікатора - це доменне ім'я (наприклад, www.imena.ua) і IP-адреса (наприклад, 127.0.0.1). А ось абстрактно полягає в тому, що, і IP-адрес у комп'ютера може бути кілька (більш того, у кожного інтерфейсу може бути свою адресу, до того ж ще й декілька адрес можуть належати одному інтерфейсі), та імен теж може бути кілька. Причомуем вони можуть зв'язуватися як з одним, так і з декількома IP-адресами. А по-третє, у комп'ютера може взагалі не бути доменного імені.

Як вже було сказано раніше, основним завданням DNS-сервера є трансляція доменних імен в IP адреси і назад. На зорі зародження Інтернету, коли прон ще був ARPANET'ом, це решалось веденням довгих списків всіх комп'ютерних мереж. При цьому копія такого списку повинна була знаходитися на кожному комп'ютері. Природно, що зі зростанням мережі така технологія вже стала не зручною для користувачів, тому що ці файли були великих розмірів, к тому ж їх ще й треба було синхронізувати. До речі, деякі такі «відлуння минулого» цього методу можна ще зустріти і зараз. Ось так у файл Hosts (і в UNIX, так і у Windows) можна внести адреси серверів, з якими ви постійно працюєте.

Так ось, на зміну незручною «; однофайловой »системі, і прийшов DNS - ієрархічна структура імен, придумана доктором Полом Мокапетрісом.

Отже, є «корінь дерева» - "." (Точка). Зважаючи на те, що цей корінь єдиний для всіх доменів, то крапку в кінці імені, як правило, не ставиться. Але віна використовується в описах DNS і це потрібно запам'ятати. Нижче цього «кореня» знаходяться домени першого рівня. Їх небагато - COM, Net, EDU, ORG, MIL, Int, Biz, Info, GOV (и пр.) та домени держав, наприклад, UA. Ще ніженаходятся домени другого рівня, а ще нижче - третій і т.д.

Що таке «висхідна ієрархія».
При настроюванні вказується адреса як мінімум одного DNS-сервера, але, як правило, їх два. Далі клієнт посилає запит цього сервера. Отримав запит сервер, чи відповідає, якщо відповідь йому особисто, або пересилає запит на «вишестоящий »сервер (якщо той відомий), або відразу на кореневої, так як кожному DNS-сервера відомі адреси кореневих DNS-серверів.
Потім запит починає спускатися вниз - кореневий сервер пересилає запит серверу