принципи мовної комунікації та побудови мовних актів. На сьогодні існує багато різноманітних класифікацій діалогів. Деякі з них формуються на шляху від дослідження мовного матеріалу до теоретичних висновків. Проте можливий інший підхід до типології діалогів: в його основі лежить знання мінімального набору вхідних ознак, для яких будується обрахування комбінаторних можливостей. Саме такий підхід розглядається в даній роботі.
В структурній лінгвістиці та її застосуваннях до вирішення задач штучного інтелекту поняття діалогу відноситься до таких, що не визначаються. Під діалогом розуміється текст, що виникає в процесі спілкування двох співбесідників. Відповідно, основною особливістю такого тексту є динаміка інформації. Останнім часом діалогом почали називати навіть пару реплік у взаємодії людини з комп’ютером. На відміну від таких діалогів, діалоги, що тривають, - значні за довжиною. Прикладом є тексти з літературних творів.
Нижче наведена класифікація діалогів, що базується на розгляді трьох бінарних ознак, які характеризують учасників діалогу:
готовність до вираження думки;
готовність до сприйняття;
компетентність.
Можна було б також сказати, що ці ознаки характеризують ролі, які учасники діалогу приймають неусвідомлено (наприклад, в дружній бесіді) або усвідомлено (наприклад, на іспиті), виходячи з ситуації або взаємного вивчення, на весь час спілкування або на певну його частину. Так, при здачі іспиту студент заздалегідь орієнтований на те, що його роль зводиться до вираження інформації, а не до її сприйняття.
Перша ознака визначає готовність учасника діалогу до досить розгорнутого викладу в ході бесіди думок та іншої інформації. Людина сприймає себе як активного учасника бесіди, не обмежуючи свою роль в ній питаннями та короткими репліками.
Друга ознака симетрична першій. Вона визначає готовність учасника спілкування слухати, тобто виявляти певні ознаки уваги до мови співбесідника: задавати питання, вставляти репліки, відображати в своїх висловлюваннях відношення до висловлювань співбесідника (згода, незгода, цитування співбесідника, розвиток його думки).
Комбінація першої і другої ознаки дає чотири значення:
Компетентність розуміється як значна (порівняно з партнером) ступінь володіння інформацією, важливою для діалогу і, яка виявляється в ньому. В такому випадку можливо 8 типів співбесідників:
Враховуючи перші дві ознаки – готовність учасників до вираження та сприйняття – можна побудувати 10 комбінацій співбесідників.
Комбінації типів співбесідників: Типи діалогів:
Найбільш плідною є перша комбінація, коли кожний з співбесідників готовий до вираження і сприйняття. При цьому виникає діалог типу 1, в якому обидва співбесідника активні. Характерні особливості такого діалогу полягають в тому, що, з одного боку, кожний з учасників діалогу має можливість досить грунтовно висловитися, а з іншого – будь-яка висловлена думка, як правило, викликає певну реакцію співбесідника.
Шоста комбінація також характеризується гармонійним поєднанням ролей співбесідників: один з яких вибирає роль активного, інший – пасивного. Виникає однобічна бесіда (тип 2). Пасивний співбесідник бере участь в бесіді за допомогою питань, реплік. В реальному житті важко провести межу між діалогами першого і другого типів.
В другій, п’ятій, сьомій комбінаціях вибір ролей менш гармонійний: один або обидва співбесідника готові говорити, в той час як партнер не готовий слухати. Якщо співбесідника не слухають, йому доводиться говорити в сторону, розмірковувати вголос; така розмова в сторону позначена стрілкою вверх – типи діалогів 3, 4, 5.
Діалог типу 3 може бути досить корисним для того, хто слухає. Він сприймає того, хто говорить і висловлюється з приводу почутого. Спостерігаючи за ходом бесіди, він досить скоро розуміє, що співбесідник на нього не реагує, так що його роль – розмірковувати вголос.
Діалог типу 4 являє собою типовий монолог. Той, хто говорить, висловлюється, внаслідок внутрішньої потреби. Він або зовсім байдужий до того, хто слухає, або недостатньо уважний до нього.
Діалог типу 5 відрізняється від попереднього тим, що обидва учасника промовляють монологи, не слухаючи при цьому співбесідника. Зрозуміло, обидва повинні відрізнятися неуважністю до партнера, але від обох вимагається деякий мінімум ввічливості, який змушує в певний момент помовчати, щоб дати можливість співбесіднику висловитися.
Третя, четверта, восьма та дев’ята комбінації в деякому смислі дублюють попередні: один або обидва співбесідника готові слухати, а партнер не готовий розмовляти. На відміну від попередніх, реалізація цих комбінацій взагалі не можлива. Якщо перед початком спілкування розподіл ролей відповідав вищезазначеним комбінаціям, то учасники змушені змінити їх на ролі без готовності слухати і прийти до комбінацій 6, 7, 10, 10 – відповідно діалогам 2, 4, 6, 6.
Комбінація 10 являє собою вироджений, нульовий діалог – мовчання, яке, можливо, переривається рідкими незв’язними репліками.
Заслуговує на увагу спосіб зміни ролей (і типів діалогів) при завершенні занадто довгої бесіди. Втомлений співбесідник, який бажає завершити розмову, має для цього просту можливість – перехід до більш пасивної ролі: від того, хто говорить і слухає, до того, хто слухає, а потім до того, хто не реагує. Тим самим діалог переходить, наприклад, від типу 1 до типу 2, а потім до типу 4. Для чуйного співбесідника такий тип діалогу незручний, і йому залишається попрощатися. На жаль, цієї незручності не відчує той, хто сильно зосереджений на ролі того, хто говорить, внаслідок чого діалог типу 4 може тривати досить довго.
Лише діалоги типів 1 та 2 є повноцінними. Враховуючи ознаку компетентності можна провести наступну класифікацію.
Тип 1 включає три підтипи діалогів:
В діалозі типу 1-а обидва учасники компетентні і активні. Прикладом може бути наукова дискусія, експертні системи. Використовується для прийняття рішень. В діалозі типу 1-б лише один з учасників компетентний, але обидва партнери активні. Приклад: бесіда вчителя з учнем, навчаючі