мовного спілкування, а не саме мовне спілкування. Лінгвістика вивчає лише відношення між елементами в межах системи мови, але не відношення між висловлюваннями, і не ставлення висловлювань до дійсності і до промовця. Чисто лінгвістичні відношення – це відношення знаку до знаку і знакам в межах мови або тексту.
Ту частину науки, що займається вивченням так званих “діалогічних відносин”, Бахтін запропонував назвати металінгвістикою. В металінгвістиці досліджується комунікативний аспект. За Бахтіним предметом металінгвістики може бути і окремий знак – слово. Мова як система характеризується наявністю логічних і предметно-смислових відношень, де логічні відношення можна трактувати як відношення синтаксичні, властиві кожній окремій мові, та предметно-смислові як семантичні відношення між знаками мови і предметами дійсності. Діалогічні відносини неможливі без логічних і предметно-смислових відношень, але вони не зводяться до них, а мають свою специфіку. Логічні та предметно-смислові відношення, щоб стати діалогічними, повинні перейти в іншу сферу буття: стати словом, тобто висловлюванням, і отримати автора. Таким чином металінгвістика повинна охоплювати явища, які зараз розглядаються такими дисциплінами, як лінгвістика тексту, лінгвістична прагматика, стилістика, теорія референції, семіотика та ін.
Проблема діалогу
Проблема діалогу займає центральне місце в лінгвістичному вченні Бахтіна. На його думку передумовою виникнення діалогу є наявність діалогічних відносин, тобто наявність двох різних смислових позицій, що не співпадають. Діалогічні відносини можливі на трьох рівнях:
Вони можливі не тільки між цілими висловлюваннями, але і між будь-якими значимими частинами висловлювань, навіть між окремими словами, якщо вони сприймаються не як безособові слова, а як знак чужої смислової позиції, як представники чужого висловлювання. Основна умова розвитку діалогу – голос. Голос це знак чужої смислової позиції, вираження авторської позиції іншого суб’єкту, яке створює “напругу” між партнерами. З двох типів інформації – про предмет діалогу (об’єктивна інформація) та про позиції авторів висловлювань (суб’єктивна інформація) – для Бахтіна більш важливим є другий тип інформації, і саме він є предметом вивчення Бахтіна. Джерело діалогічних відносин – це точка зору, позиція автора даного конкретного висловлювання про даний предмет.
Діалогічні відносини можливі і між мовними стилями, соціальними діалектами, якщо вони сприймаються як деякі “смислові позиції”.
Діалогічні відносини можливі і стосовно власного висловлювання в цілому, і стосовно окремих його частин, і навіть окремих слів в ньому.
Отже сутність трактування діалогу Бахтіним полягає в тому, що два суб’єкти обмінюються інформацією оціночного характеру з приводу деякого об’єкту, що важливий для них обох, і на основі цієї інформації вступають у відносини один з одним. В структурі комунікативного процесу можна виділити такі елементи:
той, хто говорить, тобто суб’єкт, який передає інформацію;
той, хто слухає, тобто суб’єкт, який сприймає інформацію і інтерпретує її;
комунікативне поле, тобто ситуація спілкування;
власне інформація.
В розумінні процесу спілкування ролі того, хто говорить, та того, хто слухає, у Бахтіна тісно переплітаються. Будь-яка особа, що говорить, в тій чи інший мірі і відповідає. Той, хто слухає, також відіграє активну роль в процесі мовного спілкування; сприймаючи та розуміючи значення мови, він одночасно займає стосовно неї активну позицію-відповідь: погоджується або не погоджується з нею, доповнює, застосовує її, готується до виконання. Така позиція-відповідь формується протягом всього процесу прослуховування та розуміння з самого початку. Підхід Бахтіна відрізняється від прийнятого підходу в системах штучного інтелекту, де адресат або партнер спілкування розглядається лише як пасивний об’єкт, що не виявляє ніякого зворотного впливу на суб’єкта. Бахтін зазначає, що і особа-промовець чекає саме на таке активне розуміння; вона чекає відповіді, згоди, співчуття, заперечення, виконання та ін.
Бахтін також вказує на важливу роль знань того, хто слухає, наскільки він обізнаний з ситуацією, чи володіє він спеціальними знаннями даної культурної області спілкування. Якщо перекласти це на мову створення систем розуміння природної мови, то система повинна мати модель свого користувача, компонентами якої є:
його знання про дану предметну область;
його знання про ситуацію спілкування;
характеристики, що властиві лише даному користувачу.
Підхід Бахтіна до процесу спілкування відрізняється підкресленою активністю комунікантів, де ролі того, хто говорить, і того, хто слухає, чергуються за певними закономірностями і є взаємозалежними.
Кожне висловлювання в загальній структурі процесу спілкування – це частина дуже складно організованого ланцюга з інших висловлювань. Розглядати кожне висловлювання ізольовано і тільки по відношенню до автора не можна. Висловлювання (репліка в діалозі) будується і осмислюється в контексті цілого, яке складається з своїх і чужих слів. Репліку не можна вилучити без втрати її смислу та тону.
З іншого боку, в межах діалогу, висловлювання групуються певним чином, утворюючи одиниці іншого рівня. Бахтін особливо підкреслював роль і відношення, які існують між репліками типу “питання-відповідь”, “ствердження-згода”, “прохання-відмова”. Такі одиниці є органічним цілим, і не можна відривати одну складову, не втрачаючи смислу всього цілого.
Будь-яке висловлювання того, хто говорить, на думку Бахтіна, характеризується двома ознаками:
активна позиція того, хто говорить, в тій чи іншій предметно-смисловій сфері, певний предметно-смисловий смисл;
експресія, тобто суб’єктивне емоціонально оціночне відношення до предметно-смислового змісту свого висловлювання. Тут можна провести сильну аналогію з працями Ш.Баллі. Баллі виділяв в структурі висловлювання два основних елементи – діктум та модус. Діктум – це основний зміст висловлювання, інформація про об’єкт спілкування, якому у Бахтіна відповідає поняття “предмет”, “сюжет”. Модус – це корелятивна операція, що виконується суб’єктом, основний зміст якої зводиться до вираження модальності, або відношення суб’єкта до змісту свого висловлювання.
Діктум і модус доповнюють один одного в описі висловлювання, і Баллі стверджував, що не можна