середньому 1,5% на рік. Англійські підприємці стали на шлях прискоре-ної концентрації виробництва і капіталу, технічного прогресу, пошуку нових ринків і колоніальної експансії. У промисло-вості відбувалися структурні зміни: важка промисловість ви-тісняла легку, в традиційних галузях застосовувалися сучасні технології, з'являлися нові галузі промисловості, відкривали-ся нові шахти, видобуток вугілля збільшився удвічі, але не-впинно зростала його собівартість. Подібні процеси відбува-лися і в текстильній промисловості. Відкриття нових ринків збуту стимулювало розвиток текстильного району Ланкашир. Однак собівартість продукції була високою, а технічне пере-оснащення проводилося повільно.
Швидкими темпами розвивалося машинобудування. З'яв-лялися нові галузі — автомобілебудування, електротехнічна й хімічна промисловість. На початку XX ст. виникли могутні концерни у військовій промисловості — Віккерса і Армстрон-га. У 1908 р. було створено англо-іранську компанію з видо-бутку нафти. Новітні технічні досягнення впроваджувалися у суднобудуванні, яке стало головною галуззю промисловості Великобританії. У 1889 р. було прийнято закон про флот, згідно з яким різко зросли витрати на його розвиток. Великобрита-нія всіляко намагалася утримати свою морську монополію, вбачаючи в цьому основу економічного процвітання й полі-тичного панування в світі.
Зросли темпи концентрації виробництва і капіталу в суд-нобудуванні, на залізничному транспорті, в хімічній промис-ловості, машинобудуванні, виплавці сталі тощо. Менша ін-тенсивність цих процесів була характерна для вугільної і тек-стильної промисловості. З'явилися трести в легкій промисло-вості — тютюновій, соляній, миловарінні та ін. До того ж ан-глійські монополії були неміцними, поступалися масштаба-ми німецьким і американським.
Частка Великобританії у світовому експорті постійно змен-шувалася, хоча вона залишалася найбільшим експортером, зростала конкуренція її товарам. Ввіз продукції і сировини з інших країн перевищив вивіз промислової продукції (вугілля, текстильних виробів, морських суден, машин тощо).
Втрачаючи промислову монополію, Великобританія про-водила активну колоніальну політику, завершуючи територі-альний поділ світу. Нові ринки збуту в колоніях давали мож-ливість утримати провідні позиції в експорті традиційних га-лузей англійської промисловості. В Австралію та Африку ви-возилася більша частина англійського одягу і взуття, в Індію — половина текстильних виробів. Колонії залишалися головни-ми постачальниками продовольства й сировини в метропо-лію. Бавовна надходила з Єгипту та Індії, мідь — з Південної Африки та Австралії, кольорові метали — з Малайї, ліс — з Канади. У колонії вкладався англійський капітал. Він вико-ристовувався для будівництва залізниць, видобутку корисних копалин, утримання збройних сил тощо.
Колоніальна політика
Колоніальна політика відігравала важливу роль у політич-ному житті Англії. З XIX ст. Англія мала колонії в Канаді, Австралії, Новій Зеландії, Вест-Індії, Західній і Південній Африці (Капська колонія і Натал), зміцнювався її вплив у Східній Африці. В економічну залежність від Англії потрапив Єгипет. У державах Близького і Середнього Сходу, на терито-ріях, прилеглих до Індійської імперії, в Тихому океані, на Да-лекому Сході, в Малайзії Великобританія мала опорні пункти і бази для воєнно-морського флоту. Міцні позиції займав ан-глійський капітал у Латинській Америці. В 1885 р. було про-голошено англійський протекторат над територією Бечуана-ленд поблизу Німецької Південно-Західної Африки. Золоті й алмазні копальні Трансваалю потрапили під контроль фінан-сової групи Ротшильдів. У східній частині Африки Велико-британія отримала Уганду і Кенію. Згодом британські колоні-затори встановили контроль за територією Сомалі. Активною була політика Великобританії в Китаї, де їй належала полови-на всіх капіталовкладень у китайські залізниці.
Висунувши проект створення безперервної лінії англійсь-ких володінь від Каїра до Кейптауна, англійські колонізатори почали завоювання незалежних Трансваалю і Оранжевої рес-публіки, багатих на поклади золота й алмазів. Ці республіки були населені білими вихідцями з Голландії — бурами, яких у боротьбі з англійцями підтримували німці. Після низки про-вокацій у 1899 р. бури почали воєнні дії проти англійських військ, розташованих у прикордонних районах. Регулярні ан-глійські війська завдавали бурам поразок і врешті захопили їхню столицю. Однак війна тривала до 1902 р., оскільки бури вдалися до партизанської боротьби.
Англійський уряд змушений був задовольнити потреби білого населення і надав завойованим територіям права домі-ніонів — самоуправляючих частин Британської імперії з влас-ними урядами і парламентами, які спільно з метрополією ви-рішували найважливіші стратегічні питання. У 1910 р. бурські республіки були об'єднані у Південно-Африканський союз.
Ірландське питання
На початку XX ст. невирішеним залишалося ірландське питання, що загострилося у 80—90-х роках минулого століття. Ірландське суспільство зосередилось на боротьбі за самоуп-равління (гомруль) всередині Британської імперії. Парламент декілька разів відхиляв законопроект про гомруль, і радикаль-на ірландська інтелігенція вирішила боротися за повну самос-тійність Ірландії. Очолила боротьбу «партія шинн фейн», яка ставила за мету створення національного ірландського уряду.
У 1912 р. ліберальний уряд виніс на розгляд у парламенті білль про гомруль, який передбачав створення ірландського парламенту і місцевих органів влади зі збереженням урядової влади в руках англійського намісника. Палата лордів двічі від-хилила законопроект, і протягом двох років, поки він розгля-дався, консерватори зуміли активізувати анти ірландські наст-рої в Ольстері — найбільш розвиненій частині Північної Ірландії, населеній переважно англійцями і шотландцями. На відміну від ірландців-католиків, вони були протестантами і заявили, що не допустять переходу Ольстера під управління ірландського парламенту. Створювалися багатотисячні загони волонтерів, які відкрито готувалися до бойових дій. У відпо-відь формувалися озброєні загони в Ірландії. Назрівала грома-дянська війна. Англійські військові підтримували протестан-тів Ольстера.
У вересні 1914 р. уряд лібералів і палати общин втретє прийняли закон про гомруль, але виключили Ольстер із сфе-ри його дії. Набрання законом чинності відкладалося до за-кінчення Першої світової війни.