МІСТО ЯВОРІВ

ЯВОРІВ — місто Львівської обл., районний центр. Розташований на р. Шкло (притока Сяну, басейн Вісли), за 50 км. на північний захід від обласного центру Залізнична станція. 14,1 тис. населення, 99% — українці. Має автобусне сполучення зі Львовом, сусідніми районами та кількома прикордонними містами Республіки Польща. Місто виникло як хліборобське, торгове і ремісниче поселення на торговельному шляху Львів-Ярослав.

Вперше місто згадується у 1376 році в гродських і земських актах, де зафіксовано надання Владиславом Опольським братам Рейнгольду і Нитку сіл Нових Селиськ та Порудного, що на південному заході межували з Яворовом. У 1569 році Яворову було надано магдебурзьке право. На початку XVII ст. Яворів став значним ремісничим і торговим центром, де проживало понад 2 тис. населення. На початку XVII ст. в Яворів було перенесено друкарню Яна Шеліги, що видавала церковні книги. Яворівські купці вели жваву торгівлю з навколишніми містами, особливо зі Львовом.

Яворівці завжди відзначалися особливим патріотизмом. З настанням визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького, міщани взяли у ній активну участь. У вересні 1768 з метою залякування місцевого населення на площі Ринок були страчені чотири активні учасники гайдамацького повстання Коліївщини. У 1621 засновано монастир. Тоді у місті мешкало, 20 шевців, 10 ковалів, 16 різників, 9 кравців, 27 гончарів, 33 гарбарі. В Яворові була броварня, олійниця, чотири млини, воскобійня і склад солі. У 1498 молдавський господар Стефан Великий під час походу на Галичину завеликою ордою турків і татар зруйнував Яворів.

З другої половини XVII ст. Яворів стає важливим центром політичного життя. Свою королівську резиденцію у 1647-1684 рр. тут мав король Польщі Ян III Собеський, у замку деякий час містився королівський монетний двір Сюди для переговорів прибували посли різних країн.

Перебуваючи у різні періоди під владою королівської Польщі, Австро-Угорської монархії, німецько-фашистських загарбників, комуно-московських окупантів яворівщ активно боролися за своє національне визволення. Адже від заснування Яворова й до нинішнього дня у місті переважало українське населення. У 1848 визначний просвітницький діяч, Григорій Гинилевич створив у місті народну гвардію, яка налічувала 300 бійців і мала свій прапор (золотий лев на синьому тлі). Особливо активно яворівці почали виставляти свої національні вимоги в кінці XIX ст. Тоді парох Яворова, етнограф О. Й. Лозинський заснував першу українську Читальню. У 1903 створюється філія Товариства “Просвіта”, яка проводить в районі просвітницьку роботу, висуваються вимоги про відкриття українських шкіл. У 1904 створено спортивне товариство «Січ», у 1908 стараннями просвітян відкривається Українська-приватна гімназія, зводиться Народний Дім. У листопаді 1918 яворівці взяли найактивнішу участь у національно-визвольних змаганнях, створенні ЗУНР. 1 листопада 1918 з числа учнів гімназії була створена яворівська студентська чота, в результаті чітких дій влада у місті перейшла до українців. Першою жертвою боротьби за волю тоді став активний громадський діяч Степан Бриттан. Значна частина січовиків влилася в ряди УГА, у складі якої" виборювали волю України. В бою під Мотовилівкою поліг і похований в Аскольдовій могилі в Києві сотник армії УНР яворівець Микола Загаєвич.

У 1920-1930-их роках в Яворові активно працюють товариства "Просвіта», «Січ», «Сокіл", «Луг», «Пласт», у підпіллі діють осередки КПЗУ, ОУН, які в умовах переслідування польською окупаційною владою не дають згаснути національній свідомості корінного населення. Створюється музей «Яворівщина". У 1931 з ініціативи адвоката М. Фільца засновується філія Львівського

Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка, справжніх патріотів свого краю виховує Українська гімназія «Рідна школа" ім. О. Маковея. У 1940-1950-их сотні яворівців у складі УПА боролися за волю України проти фашистських і більшовицьких ординців. У радянський період в Яворові комуністична влйда закрила два древніх храми, давні національні традиції були під забороною, українським патріотизм переслідувався прислужниками КДБ.

У кінці 1980-их Яворів огортає нова хвиля національного піднесення, тут створюється суспільно-культурне Товариство ім. О. Маковея (1988), осередки НРУ(1989), «Просвіти" (1989), відроджується військово-спортивна організація «Січ» (1989). У 1989 відкрито меморіальні таблиці о. Й. Лозинському, письменнику О Маковею. У жовтні того ж року вперше в Україні розпочав відкриті Богослужіння для вірних УГКЦ в Гірній церкві Петро Зеленюх. 1 вересня 1990 вийшов перший номер нової демократичної газети «Яворівщина». У червні 1993 та 1998 відбулися з'їзди викладачів та учнів Яворівської гімназії ім. О. Маковея.

Нині Яворів велично відзначає річниці Незалежності України, ювілеї своїх земляків: О. Маковея, М. Вербицького, Й. Лозинського, налагоджує добросусідські відносини з прикордонними містами Ярославом та Любачевом (Республіка Польща) Народний хор «Яворівщина» та народна академічна капела «Акколада» відомі далеко за межами Галичини .

Поверхня міста—підвищена хвиляста рівнина. Пересічна температура січня —4,00, липня - +180 Опадів 688 мм на рік. Є 5-ботанічних пам'яток природи місцевого значеня. Серед основних підприємств Ват "Яворівський завод металопластмас", ЗАТ "Укр-ПАК", ВАТ "Яворівський молокозавод", ВАТ "Яворівський хдібозавод", ПП «Лісгосп». Яворів — давній осередок художніх ремесел (різьблення на деревині, іграшкарство, декоративний розпис, вишивання, ткацтво, виробництво сувенірів). У місті— три середні школи, відновлюється гімназія, поліклініка, районна лікарня, два заклади культури, школа мистецтв ім. М. Вербицького, стадіон, ДЮСШ «Явір», садиба-музей письменника Осипа Маковея, відділення банків «Україна», «Аваль», «Ощадбанк» чотири діючі храми УГКЦ та римо-католицький костел. Пам'ятки архітектури дерев'яна церква Успення Пресвятої Богородиці (1568) дерев'яна церква Різдва Пресвятої Богородиці (1572). келії Василіянського монастиря (1621), Церква Покрови Пресвятої Богородиці (збудована у 1862 при Яворівському монастирі сестер Василіянок), ратуша (поч. XX),