Ґребінківський залізничний вузол розташований у західній частині Полтавської області по лівому березі річки Оржиці на перехресті двох важливих залізничних магістралей Харків—Київ, Москва—Одеса.

Декілька століть тому на десятки кілометрів тут простягався незайманий, звіку не ораний степ. По ньому, перетинаючи яруги та вибалки, гублячись за блакитними стрічками річок та мілководних ставків, тяглися невиїжджені напівзабуті дороги...

Саме над річкою Оржицею близько 988 року Київський князь Володимир Святославович заснував Городище, що входило до складу Переяславського князівства і становило його східний укріплений рубіж.

Десь Між 1238—1240 роками татаро-монголи, йдучи на Київ, розгромили Городище. Лише в другій половині XVII ст. воно було заселене вдруге і потрапило до володінь лубенського полковника Лентія Свічки. За даними 1740 р. Городище входило до Пирятинської сотні. Згодом через борги частина володінь перейшла до рук інших поміщиків (Грабовського, Стороженка, Фініка). За родиною Свічки залишилася тільки Слобода-Петрівка, що знаходилась біля Городища і згодом перетворилась на хутір із сумною назвою Тінь. З 1863 року хутір стає волосним центром Пирятинського повіту.

У 1895 році, колії розпочалося будівництво залізничної колії Харків—Київ, невеличкий хутір Тінь, розширившись за рахунок залізничних будівель, перетворився на станцію Петрівка. У 1901році станцію і населений пункт було названо Гребінкою на честь українського письменника Є. П. Гребінки, який народився за 14 кілометрів звідси на х. Убіжите .(тепер с. Мар'янівка). Довгий час Гребінка залишалась волосним центром Пирятинського повіту.

У цьому ж році залізнична колія Полтава—Київ була здана в тимчасову експлуатацію. Будували цю залізницю тисячі робітників вручну (з лопатами, кайлами, тачками, підводами), робочий день тривав 12—14 годин, люди отримували мізерну зарплату, про охорону праці й говорити було нічого. Багато робітників хворіли, медичне обслуговування перебувало на низькому рівні.

Початковий варіант побудови станції Гребінка планувався в районі сучасною 138—140 км, але землевласник Г. Пушкін відмовив у проханні МШС продати землю під забудову.

Станція Гребінка, яка будувалася під керівництвом інженера шляхів сполучення Тихеєва, була здана в експлуатацію у 1904 році. Крім вокзалу були зведені двоповерховий будинок для обслуги та одноповерхове житло для .начальника станції. Оглядачі вагонів мешкали в нерухомому вагончику, розміщеному на східному боці станції в напрямку на Полтаву.

Землі довкола Гребінки в кінці XIX ст. належали із східного боку великому земельному магнату Кулішу, із заходу — поміщику (січці, з південного боку — землевласнику Стороженку.

За переказами старожилів-залізничників станція на той час становила собою примітивну мережу колій. 3 північного боку було 4 широкі колії, з південного — 4 колії вузькі. Паровози серії СО та 0й постачалися водою безпосередньо з річки Оржиці, Де стояв насос, що подавав воду в бак, а звідти вода потрапляла в тендер паровоза За добу проходили 3—4 вантажних поїзди, потужністю 350—400 тонн, та 2—3 пасажирських, що мали по 5—6 класних двовісних вагонів. Залізниця в той час називалася Московсько-Киево-Воронезькою.

Розвиваючи економічні зв’язки між Харковом— Києвом та Москвою—Одесою, царський уряд не міг обійти увагою створення баз для ремонту рухомого складу на шляху курсування поїздів у цих напрямках. Вже з кінця XIX ст. в Гребінці функціонував зворотний пункт з приписними потягами в 16 одиниць, що обслуговували дільницю Ромодан—Яготин, відстанню 120 кілометрів. Цей пункт вже нагадував обриси майбутнього депо і виконував тільки промивочний ремонт паровозів серії СО.

Дільниця з обслуговування колії в той час була від ст. Кононівка до ст. Ромодан з центром по ст. Лубни. Першим дорожнім майстром був Гоноков, бригадиром колії — Фатеєв.

За період з 1900 по 1905 рік територія навколо станції все більше розросталась, але вона ще довго залишалася соціально невпорядкованим селищем: не було ні школи, ні лікарні. За медичною допомогою мешканці змушені були звертатися аж у Пирятин, а їхні діти вчилися у с. Городищі, де діяла двокласна церковнопарафіяльна школа.

Не дивлячись на те, що Гребінка на початку XIX ст. належала до провінційного населеного пункту, хвиля революційною руху 1905 року докотилася й до цієї місцевості.

В цьому ж році 1 Травня в Городищенському лісі була проведена перша маївка. Спроба поліції розігнати мітинг зазнала невдачі. Більш відкрито діяло революційно настроєне населення влітку цього ж року. Перед жнивами на ст. Гребінка вибухнув страйк. Перелякане місцеве начальство звернулося до військового командування з проханням втихомирити залізничників. До Гребінки з Кременчука прибула рота солдатів 35-го Брянського полку. Страйк був придушений. Ця фізична наруга над мешканцями Гребінки в багатьох із них підірвала віру в доброго царя, у справедливість і чесність указів. Тому царський маніфест від 17 жовтня 1905 року був зустрінутий гребінчанами негативно. 7 грудня почався загальний страйк залізничників Гребінки та інших навколишніх станцій. Начальник Чернігово-Пирятинського відділу жандармського управління писав, що нормальну роботу транспорту вдалось відновити лише 18 грудня.

Процес територіального розширення Гребінки помітно прискорився після закінчення будівництва ширококолійної магістралі в 1909 році. У зв'язку з цим з північного боку станції ,було укладено, до наявних ще 7 колій, а з південного вузькоколійна була замінена широкою в 7 колій і почала обслуговувати поїзди Бахмач — Одеса. Ця обставина призвела до побудови шляхопровідної лінії завдовжки 1,7 км від Оржиці на станцію з розгалуженням і водонапірною баштою. З розширенням колійного господарства збільшився штат путійців, було створено 2 колійні бригади, якими керували тоді М. П. Шевченко та Т. Д.