(З початком імперіалістичної війни в 1914 році збільшилася кількість перевезень, тому терміново було побудовано двоповерхове приміщення навпроти вокзалу.

Перший поверх займав підвідділ руху (начальник Дем'янівський), на другому поверсі розташувалися кімнати відпочинку поїзних бригад. З'явилося півсотні дерев'яних пакгаузів тля військових вантажів, до них були також підведені колії. Поїзди тоді рухалися паровозами серії Щ по 35 — 40 двовісних вагонів, пасажирські — серій А і Б по 6—8 вагонів. Колійне господарство перебувало в поганому стані, половину колій було закрито, на інших виблискували попередження про зменшення швидкості. Але не зважаючи ні на що, в роки першої світової війни звідси на фронт відправлялися обмундирування, боєприпаси, хліб, військове майно. Тут же, на станції Гребінка, знаходилися військові склади із зброєю і а продовольством.

Напередодні і під час революції 1917 року Гребінка вже вважалася значним залізничним вузлом, де залізничний транспорт мав важливе економічне стратегічне значення серед інших галузей народного господарства.

Після революції 1917 року на станції Гребінка «хазяйнували» представники Центральної Ради, гайдамаки, петлюрівці, німці. . Всіх їх мало турбували стан колій, необхідний ремонт — вони під загрозою смерті силоміць примушували обслуговуючий персонал станції пропускати поїзди в тил і на фронт.

Під час громадянської війни Гребінка стала ареною жорстоких боїв Після встановлення Радянської влади в 1918 році в Гребінку незабаром заступили кайзерівські війська. Ця перемога коштувала окупантам великих втрат В боях під Гребінкою особливо відзначилися загони київських робітників, якими командували Г. Чудновський і В Боженко. В цих загонах налічувалося до 3000 чоловік

Під натиском окупантів загони червоноармійців змушені були відступати до Ромодану. Захопивши Гребінку, німці негайно приступили до вивозу хліба і військового спорядження, якими були забиті розташовані тут величезні склади.

Проти німецьких загарбників трудящі розгорнули героїчну боротьбу, в околицях Гребінки організувалися партизанські загони, а в самій Гребінці — ревком. Його підпільною діяльністю керував І. П. Гапоненко, а одним із партизанських загонів—Н. І. Обелець.

Після звільнення в 1918 році від окупації Гребінки деякий час займали петлюрівці, а 9 серпня 1919 року її захопили денікінці. У грудні цього ж року за неї почалися визвольні бої. В районі Лутайки (зараз околиця міста) війська Червоної Армії, підтримані поїздом, що наступав із Харкова, дали жорстокий бій суперникам, і 13 грудня 1919 року «червоні» вступили в Гребінку. У цих боях відзначився загін М. В. Полупанова.

На початку 1920 року закріпилася Радянська влада на Україні, і гребінчани перейшли на мирні рейки суспільного життя. Місцева влада організовувала суботники для ремонту залізничних колій, службових приміщень, впорядкування території. Число мешканців виросло на цей час до 2000 чоловік. Першим головою об'єднаного вузлового комітету профспілки залізничників був Повороженко, потім довгий час цей профспілковий орган очолював коваль-вагонник Красовський.