Теорії про походження Землі

Питання про те, як саме виникла Земля, цікавить людей уже не одне тисячоліття. Відповідь на нього завжди залежала від знань людства про Всесвіт та рівня розвитку науки.

Перша спроба відтворити наукову картину виникнення Сонячної системи була зроблена наприкінці XVIII ст. французьким математиком П. Лапласом у співдружності з німецьким філософом Кантом. На їхню думку, Сонячна система виникла з розпеченої газової туманності, яка під впливом сил тяжіння перетворилася на величезний диск. У ньому сформувалися густі ядра, які після охолодження перетворилися на планети. Основна частина туманності зо-середилася у центрі і стала Сонцем.

Французький вчений Ж. Бюффон, що жив у XIX ст., зробив припущення, що колись близько від Сонця прохо-дила інша зірка, її сила тяжіння викликала на Сонці величезну припливну хвилю, яка захопила речовину Сон-ця і розпорошила її на десятки мільйонів кілометрів. З окремих частин цієї речовини з часом сформувались планети.

Російський учений О. Шмідт у XX ст. запропонував та-ку гіпотезу виникнення Сонячної системи: Сонце, мандру-ючи нашою Галактикою, проходило крізь газопилову хма-ру й захопило її частину та потягнуло за собою. Тверді ча-стинки газопилової хмари з часом злиплися і надалі стали холодними планетами, їх нагрівання відбулося пізніше в результаті надходження сонячної енергії. За цією теорією Землю можна вважати «захопленою у полон» Сонцем.

Цей перелік досить різних, іноді фантастичних, гіпотез можна продовжувати. Але, як би не сперечалися між со-бою вчені про походження Сонячної системи, вони єдині в тому, що всі планети мають спільну історію утворення. Звичайно, надалі доля кожної з них складалась по-різно-му. Земля проіснувала близько 5 млрд. років і перед тим, як набути сучасного вигляду, витримала багато дивних пе-ретворень.

Отже, розрізняють два головних типи земної кори: ма-териковий, що складається з трьох шарів (базальтового, гра-нітного, осадового), і океанічний, утворений лише двома шарами (осадовим та базальтовим).

В 1912 році німецький вчений А.Вегенер висунув гіпотезу (припущення) дрейфу материків. Вона полягала в тому, що більш ніж 200 млн. років тому на Землі існував єдиний материк - Пангея ("Єдина земля") і один океан — Тетіс. Потім материк поступово розколовся. Спочатку виникли два велетенських материки — Лавразія та Гондвана. З часом вони розпалися і почали рухатися (дрейфувати). Це привело до утворення сучасних континентів та океанічних западин (мал. 1).

Одним з головних доказів на користь гіпотези Вегенера є значна подібність обрисів сусідніх материків. Але за рахунок чого рухалися давні материки, яка сила примушує їх це робити й нині? Вегенер не зміг відповісти на ці запитання.

МАТЕРИКИ І ОКЕАНИ

Частини світу — значні за розмірами території, обмежені (за винятком Європи й Азії) з усіх боків водними просторами. їх шість (Європа, Азія, Африка, Америка, Австралія з Оке-анією, Антарктида). Частини світу — категорія історико-географічна. Одна з частин світу — Америка об'єднує два мате-рики: Північну Америку і Південну Америку. Материків (або континентів), як і частин світу, також шість (Євразія, Африка, Північна Америка, Південна Америка, Австралія і Антарктида). Материки (континенти) — найбільші за площею території, оточені з усіх боків водою (океанами, морями, протоками, каналами). Материки — категорія геолого-географічна. Один з материків — Євразія — об'єднує дві частини світу — Європу й Азію.

Континенти (материки) мають ряд спільних рис. Наприклад, майже всі вони звужуються з півночі на південь, тобто північна частина материків (крім Австралії і Антарктиди)" ширша і більша за площею, ніж південна.

Конфігурація материків, крім клиноподібних обрисів, може викликати й більш яскраві асоціації, наприклад: Євразія на-гадує зануреного у воду верблюда, який лежить горбами (півострови Індокитай та Індостан) на південь; Африка — череп найдавнішої людини, що його знайшов Роберт Лікі в ущелині Олдовай (Танзанія), і ця знахідка була справжньою палеон-тологічною сенсацією; Північна Америка — злу чаклунку Бастінду з відомої усім казки О.М.Волкова "Чарівник Смарагдового міста" (півострови Флорида і Юкатан нагадують, відповідно, ніс і зуб Бастінди, а Канадський Арктичний Архі-пелаг — її волосся); Південна Америка — голову слона або ніжку балерини, напружені пальці якої — південна частина континенту і острів Вогняна Земля, а п'ята — район, прилеглий до мису Кабу-Бранку. Австралія — величезну розпечену сковороду, на якій смажиться не менший за розмірами духмяний млинець, а Океа-нія — зграю великої (о-ви Нова Гвінея, Північний, Південний) і малої риби (решта островів, яка обмежена приблизно 130° сх.д. та 100° зах.д.), що потрапила в сітку меридіанів і пара-лелей; Антарктида — холодну безмовну кригу або білого вед-медя (білі ведмеді, до речі, живуть на протилежному боці земної кулі — в Арктиці), який вийшов на полювання.

Спільні риси континентів полягають ще й в тому, що в основі кожного з них лежать давні платформи — стійкі струк-тури земної кори: в основі материка Євразії — Східно - Європейська, Сибірська, Китайсько-Корейська, Індійська, Африкано-Аравійська; Африки — Африканська; Північної і Півден-ної Америки - Північно і Південно-Американська; Австра-лії — Австралійська, Антарктиди — Антарктична древні плат-форми.

ЄВРАЗІЯ

Материк (континент) Євразія складається з двох частин світу — Європи й Азії. Вперше назви цих частин світу ввели географи мілетської школи (VI ст. до н.е.). В епоху Геродота (V ст. до н.е.) походження їх вже було забуте. Зараз вважається, що слова "Європа" і "Азія" походять від ассірійських слів "ереб", або "іріб", що означає "захід", і "асу" — "схід". Крім того, в Стародавній Греції "Європою" іменувалась територія, що