давніх-давен існує легенда про те, як граф лише за одну добу, надіславши в Київ тисячу возів і таку ж кількість кріпаків, розібрав свій маєток у столиці і перевіз із берегів Дніпра на береги Супою. Взагалі останній гетьман України – особа не тільки відома в історії, а й легендарна. Можливо, завдяки саме Кирилу Розумовському, Яготин пізніше став містечком історичним. При ньому яготинська садиба була перебудована, насаджено грандіозний парк, побудовані літні флігелі та господарчі будівлі. Будівництво флігелів у Яготині завершилося в 1807 році. Опис центрального маєтку не зовсім точний.
У 1805 році у Яготині заснували панчішну фабрику, яка стала одним із перших промислових підприємств містечка.
За Олексія Розумовського Яготин як містечко набував ще більшого значення. Але останні роки життя граф проводив у Почені, де і помер (1822р). В 1820 році О.К.Розумовський подарував Яготинський маєток своїй дочці Варварі, яка вийшла заміж за князя М.Г.Репніна-Волконського.
В 1843 році 2 липня , в супроводі декабриста О.В.Капніста до Репніних приїздить Т.Г.Шевченко. Спричинила його перше перебування в Яготині домовленість про змалювання двох копій з портрету Репніна. Тут він зустрів незвичайну для панських маєтків доброзичливість, познайомився не лише з дочкою князя Варварою Миколаївною, а й з міщанами та селянами. Йому виповнилося тільки 29 років, а Репніній – 35.
В Яготині Т.Г.Шевченко під впливом розповідей про декабристів написав поему “Тризна” і присвятив Варварі Репніній. Геній поета полонив уяву Варвари, вона була не просто захоплена Шевченком, а й закохана в нього і фактично не таїла цього.
Шевченко неодноразово від’їздив із Яготина в Березову Рудку до Закревських. Брати Закревські після приїзду Шевченка до Репніних теж “зачастили” в Яготин. Варварі не зовсім подобалася дружба Шевченка з Закревськими, його поїздки в Мойсіївку.
В друге Шевченко приїздив до Яготина в жовтні 1843 року і пробув до 9 грудня. А втретє він гостював у містечку з 23 грудня 1843 року по 10 січня 1844р.Четвертий приїзд Т.Г.Шевченка співпав із роком смерті князя Репніна.
Від Яготина до Переяслава в 1865 р. пролягав поштовий тракт. В другій половині ХІХ ст. в містечку збудували першу лікарню, де працював один лікар і чотири фельдшери. Обслуговували вони Яготинську, Жоравську і частину Черняхівської волості. До Яготинської волості в кінці ХІХ на початку ХХст. входили: Яготин, д. Безуглівка, с.Лісняки, х.Рокитний, х.Черкасівка і т.д.
У 1905 році в Яготині спорудили вальцовий паровий млин, у 1908-1910рр.- завод штучних мінеральних вод, друкарню; 1910-1911рр. акціонерне товариство збудувало цукровий завод, який став основним промисловим об’єктом Яготина початку ХХ-го ст.
Культуру новітньої доби Яготина прославили наші славні земляки: Григорій Косяченко, Іван Царинний, Анатолій Прохоренко, Євген Товстуха, Іван Кирій, Олександр Непорожній, Дмитро Шупта, Григорій Косяченко, Катерина Білокур.
Григорій Панфилович Косяченко (1903-1935) талановитий український радянський поет, поет широкий і відкритий. Його батьки Черняхівські селяни-трударі. Мати дала йому талант не буденний, революція відкрила можливість учитися, працювати. Близько восьми років тривала літературна творчість. За цей час у світ вийшло 8 поетичних збірок. “Віхоли”, “Залізна кров” (1927р.), “Схід сонця” (1928), “Шторм” (1929), “Полустанок” (1930), “Вибрані поезії книга І”, “Дорога” (1931), “Борня і дні” (1932).
Косяченко любив рідну землю, тужив за селом. “Я не кину співати про степ...” – писав він, і створив багато зворушених віршів.
Іван Михайлович Царинний родом із Яготина. Тут він з’явився на світ у 1952 році, тут минуло його дитинство, тут закінчив середню школу, пізнав працьовитих людей і сам вперше відчув на смак, яка вона, праця. Трудовий стаж розпочав робітником у радгоспі, електрозварником. Враження від цієї напруженої землі живуть тепер в його віршах. Почав писати дуже рано, лише у 25 років з’явилося кілька доробок у періодиці, якими привернув увагу.
Улюблений образ молодого поета – світло. Воно йому тремтить, переливається, бринить і щемить, дише, сміється, біжить...
Від природи наділений даром проникнення в поетичну суть речей, даром олюднення й метафори. Поезія Івана Царинного наближається до фольклорної не лише у посліду ванні певних засобів, вироблених народнопісенною традицією – молодий поет близький до народної творчості.
Кращі вірші І. Царинного: “Троїсті музики”, “Сон”, “Синє полум’я”, “Батькове поле”, “Рибалка”, “Сім днів літа”, “Смерть пасічника”, “Вулиця” ота поєднана із залюбленістю в людей благословенна дитинність.
У Яготинській районній бібліотеці є дві поетичні збірки І Царинного “Гілка блискавки” видана у 1978 році у видавництві “Молодь” та “Довіра лісова” (1990), Радянський письменник.
Анатолій Григорович Прохоренко народився і виріс в селі Богданівці на Яготинщині, яке дало світу Катерину Білокур. Закінчив Київський інститут народного господарства, працював на цілині, служив у армії, навчався в аспірантурі, докторантурі. Зараз викладає у Київському Міжнародному університеті цивільної авіації.
Перша поетична публікація побачила світ в районній газеті ще тоді, коли майбутній поет навчався в школі.
У творчості А.Г.Прохоренко – поет різноплановий. В його палітрі зустрічаються і тонкі ліричні твори, і м’який гумор, і м’яка сатира.
7 жовтня І934 року в с Макіївка що на Чернігівщині народився Євген Степанович Товстуха. У 60-х роках закінчив Київський медінститут із тих часів веде початок його захоплення літературою. Ним написано декілька строго документальних, біографічних повістей ( про Миколу Лисенка, Кирила Стеценка), створюючи які, він виконав величезну пошукову роботу, Також книжку гумористичної прози " Як пізнати дружину". Сам музикант, фольклорист, знатний маляр. Як поборник рідної мови і травознай чверть віку був гнаний і переслідуваний.
Своїми різнобічними талантами і заняттями він мовби продовжує традиції вітчизняної медицини і