Але Євген Степанович пішов далі і зробив те що могла заповісти тільки народна пам'ять - він повернув гідність і визнання українській народній медицині. Завдяки його подвижницькій праці. Його наполегливості, як наукового і практичного Фітотерапевта вона входить сьогодні у коло таких знаних народних медицин, як древня тибетська, Індійська, єгипетська.

О.С. Непорожній народився 6 січня 1921 року в м. Яготині. Закінчивши філологічні факультети Київського учительського, а згодом - Черкаського педагогічного інститутів невтомно працював у Яготинській середній школі N3. Це за його підручником для 10 класу юні покоління оволодівають знаннями з рідної мови та літератури. У співавторстві з професором І. Семенчуком ще у 1955 році вийшла хрестоматія для 11 класу «Золотий гомін».

Воістину золоторука його майстерність, багатогранна його творчість, воістину подвижницька його праця в Ім'я Добра, Людяності, Справедливості. Свідченням тому - історичний музей в Яготині, картинна галерея, музей-садиба відомої усьому світові Катерини Білокур в с. Богданівці, Алея Героїв, Алея Слави в Яготині, Добраничівська стоянка, флігель Т.Г. Шевченка, Капустинський, Сулимівський, Новоолександрівський музеї музей освіти. Ціною надзвичайних зусиль Олександра Степановича споруджено пам’ятник молодому Тарасові біля міської середньої школи N3 створеного, як відомо, Іваном Гончарем.

Ім'я прославленого броньового командарма Андрія Григоровича Кравченка навіки вписалось літопис Великої Вітчизняної війни, в героїчну Історію радянських танкових військ. За хоробрість, мужність військову майстерність та беззавітну службу Радянсь-кій державі А.Г.Кравченко одержав 24 подяки від Вер-ховного Головнокомандуючого. Про його бойовий шлях говорять 26 орденів і медалей. Це шлях доблесті і слави.

Воістину, благословен край Яготинський своєю приро-дою неповторною, краєвидами чудо-мальовничими, садами квіту-чими, полями родючими. Та най-більше - людьми добрими, працьо-витими, співцями рідного краю, та-лановитими Саме такою і залиша-ється в нашій нам яті наша славна землячка справді народна українська майстриня чудодійних картин - натюрмортів - Катерина Василівна Білокур.

Вона народилася 7 грудня 1900 року в день святої великомучениці Катерини. І назвали її Катериною. Вона невимовно страждала все життя, однак у нападах екстазу, натхнення , осяяння підносилося душею так головокрутно високо, гармонія і краса. Це закономірно, що вона народилася в Україні, в глухому, як сама казала, Богом забутому селі Богданівці, там невиліковно пристрастилася до малювання. Катерина Василівна любила самітність. Зачинивши двері, вона священнодіяла в своїй майстерні. І ніхто не мав права переступити поріг цієї невеликої кімнати.

Або йшла довгою стежкою в береги, де спілкувалася з природою, в якій черпала наснагу для життя і творчості. Спостерігаючи за хмарами, що настигли в блакитній височині, милуючись ранковим маревом туманів, художниця так високо підносилась душею, що ніби розчинялася в природі, ставала часткою природи. І тоді її фантазії оживали: вона говорила з Вітром, сумувала разом з осінню. Щедро посіявши на полотно калину, мальви, жоржини, ромашки, чорнобривці, барвінок, колосся жита, пшениці, ячменю найулюбленіші квіти К.В.Білокур. Любов’ю до квітів вона була така ж ненаситна, як спрагла душа подорожжю спекотної днини на прохолодну воду.

Для тих, хто хоче навернутися до національних праджерел, знайти себе в Україні й запричаститися нею, листи Катерини Білокур – то бездонна криниця народного розуму, досвіду, мудрості, спостережливості.

Якби я всіма барвами вгадала, то я б на барву барву накладала І малювала б щирим самоцвітом, отак, як сонечко пречисте літом.

Краще, мабуть, не скажеш і сьо-годні вже нікого не треба переконувати в тому, як же володіла "бар-вами" і "щирим самоцвітом" Кате-рина Василівна. Бо саме життя довело, що Катерина Білокур - яви-ще настільки рідкісне, настільки оригінальне і самобутнє, що немає аналогій в українському і, взагалі, світовому образотворчому мистецтві Бо її талант, й майстерність - її власні. ні в кого не запозичені, притаманні тільки їй одній і понині для ба-гатьох залишається загадкою, як во-на могла творити такі диво-полотна, які ми сприймаємо, як пісні чи казки. Колись один з відвідувачів виставки Катерини Білокур сказав, що її карти-ни слід споглядати тільки в супроводі народних мелодій. І це дійсно так Бо вона - справді митець народний, ми-тець геніальний, художниця високоталановита, неповторна і яскрава Чудо-ві здобутки її незрівнянного таланту відомі й шановані далеко за межами нашої країни.

Тяжка доля випала на порівняно не-довгий вік Катерини Василівни. Зма-лечку, як і всі селянські діти, займалась буденною роботою - садила, полола, жала, пряла чи ткала. Самотужки опанувала азбуку, хотілося вчитися далі. Та, на жаль, на цьому й закінчилась ос-віта для майбутньої художниці – і почат-кова, і середня, і вища. І все ж, не зва-жаючи на це, своїм надзвичайно тон-ким, ліричним і чутливим серцем збаг-нула те, що залишилось за закритими дверима для багатьох високоосвічених і професіональних художників. Над усе Катерина Василівна любила квіти. В неї, практично, немає жодної картини, де б не було троянди, рожі, жоржини, красолі, ромашки, волошок, шавлії, кручених паничів, півників, лілеї тощо. Багато її творів так і називають-ся: "Квіти за тином", "Квіти увечері", "Городні квіти", "Польові квіти", "Букет квітів",