Боярка – місто районного підпорядкування, розташоване за 22 км. від Києва, залізнична станція на лінії Київ-Фастів.

Територія сучасної Боярки була заселена здавна. Поблизу міста виявлено поселення передскіфських часів (VII –VIII ст. до н.е.). Збереглися також залишки невеликого слов’янського городища часів Київської Русі. Пізніше на цьому місці виникло село Городище-Будаївка, перша згадка про яке в історичних документах належать до початку XVI X ст. У цей час ця територія перебувала під владою Литви, а після Люблінської унії 1569 року її захопила шляхетська Польща. На початку XVII ст. Будаївка належала магнатам Корецьким.

Населення боролося проти тяжкого соціального і національного гніту. Воно брало активну участь у визвольній війні 1648-1654 рр. Саме поблизу Будаївки в урочищі Клипені збиралися місцеві селяни з навколишніх сіл та йшли до війська Богдана Хмельницького. У 1648 році Будаївку було визволено від польсько-шляхетського панування, і з 1649 року її включили до Білогородської Сотні Київського полку. За Андріївським перемир’ям 1667 року село остаточно відійшло до Росії. Спочатку ним володів Київський Михайлівський монастир, а потім – Києво-Печерська лавра. Після секуляризації монастирських земель Будаївка стала державним селом. Селяни відбудували численні повинності і сплачували податки на користь держави. Згідно з люстрацією 1841 року, тут налічувалося 189 державних селян, які мали в користуванні 754 десятини землі. Переважну більшість її становили непридатні землі. 102 десятини займали болотні сіножатні, де селяни, не маючи лугів, змушені були пасти худобу. За ці мізерні наділи кожний селянин щорічно сплачував велику суму різних податків. На все село було лише 20 коней, 188 волів і 70 корів. Діяли два водяні млини та кілька вітряків.

Змучені злиднями, селяни Будаївки у 1848 році звернулися до палати державних маєтностей з проханням виділити сіножатні, але їм відмовили. Тяжким лишилося становище селян Будаївки і після реформи поземельного устрою державних селян, проведеної в 1866-1867 рр. На їх плечі великим тягарем лягли високі викупні платежі. Селяни-бідняки розорялися і йшли працювати на залізницю або промислові підприємства Києва, а їхня земля переходила до рук куркулів. Це призводило до дедалі більшого загострення класових суперечностей в селі.

У зв’язку з будівництвом у 60-х роках XIVст. залізниці Київ-Фастів, що проходила повз Будаївку тут виникла залізнична станція, яка дістала назву від сусіднього села Боярки (тепер Тарасівка). Біля станції Боярка почало зростати дачне селище.

Напередодні першої світової війни з медичних закладів у Боярці діяли земська лікарня на 15 ліжок і приймальна палата, де працювали лікар, 2 фельдшери та акушерка. З 80-х років ця місцевість стала відома як лікувально-кліматичний курорт для хворих на легені. У 1899 році тут відкрився санаторій для дорослих, хворих на туберкульоз, а в 1904 році – для дітей.

За царизму трудящі Будаївки були позбавлені можливості вчитися. В 1861 році в селі відкрили парафіяльну школу, де грамоти навчав піп. Але протягом 1865-1881 рр. вона не працювала, бо село було дуже злиденним. Як показало обслідування, проведене у 80-х роках, тут не було жодної людини, яка б навчилася грамоті в місцевій школі. З 1884 року і до Великої Жовтневої революції в селі діяла лише церковнопарафіяльна школа. У 1902 році сюди з Києва було переведено школу бджільництва.

Із зростанням поруч з Будаївкою дачного селища сюди влітку на відпочинок приїжджало багато визначних діячів науки і культури. З Будаївкою пов’язане життя українського письменника, фольклориста, етнографа і філолога Б.Д. Грінченка, видатного українського художника М.К.Пимоменка, українського письменника В.І.Cамійленка, який і похований тут, поета і перекладача “Кобзаря” Т.Г.Шевченка І.Білоусова та ін. У селищі відпочивала і лікувалась видатна українська актриса М.К.Заньковецька, великий український композитор М.В.Лисенко, видатний єврейський письменник Шолом-Алейхем та російський поет С.Я.Надсон. М.В.Лисенко з родиною якого подружився С.Я.Надсон, написав музику до кількох його творів.

Під час революції 1905-1907 рр. та в роки реакції станція Боярка з прилеглим дачним селищем і с. Будаївка, розташованим близько від Києва, були місцем проведення нелегальних зборів і мітингів київських робітників. Після одного з мітингів, який відбувся у липні 1906 року, жандарми виявили програму РСДРП та іншу революційну літературу. У квітні 1907 року вони натрапили в дачному селищі на сховище де зберігались примірники виданого тут збірника нот революційних пісень під назвою “Пісні борців”, до якого увійшли “Марсельєза”, “Варшав’янка”, “Інтернаціонал” та “Жалібний марш”. Київське жандармське управління вживало всіляких заходів, щоб перешкодити проведенню в районі станції Боярка і с. Будаївки нелегальних зборів і мітингів. Задачами прогресивно настроєних осіб було встановлено поліцейський нагляд, а в березні 1908 року було видано наказ про реєстрацію всіх дачників і запроваджено патрулювання кінних стражників у навколишніх лісах протягом всього дачного сезону. Проте члени Київської соціал-демократичної організації використовували і далі цю дачну місцевість для проведення нелегальної роботи. Так, 12 червня 1914 року тут відбулися збори 36 київських соціал-демократів.

Становище трудящих селян Будаївки ще більше погіршилося після проведення столипінської аграрної реформи. В 1912 році 229 селянських господарств мали 699 десятин землі, з них 26 – менше десятини, 128– від 1 до 4 десятин, 72– від 4 до 9 десятин і лише з господарства володіли понад 10 десятинами землі кожне. У 44 господарствах зовсім не було ніякої худоби, 15– мали лише коней. Не виправдала сподівань трудящого селянства на одержання землі і Лютнева буржуазно-демократична