Воістину, благословен край Яготинський своєю приро-дою неповторною, краєвидами чудо-мальовничими, садами квіту-чими, полями родючими. Та най-більше - людьми добрими, працьо-витими, співцями рідного краю, та-лановитими Саме такою і залиша-ється в нашій нам яті наша славна землячка справді народна українська майстриня чудодійних картин - натюрмортів - Катерина Василівна Білокур.

Епіграфом життя її можна вжити рядки з безсмертних творів ук-раїнської поетеси Лесі Українки, які найбільш повно відображають духовний світ і душевний стан зна-менитої богданівської художниці, її постійне прагнення до самовдос-коналення.

Вона народилася 7 грудня 1900 року в день святої великомучениці Катерини. І назвали її Катериною. Вона невимовно страждала все життя, однак у нападах екстазу, натхнення , осяяння підносилося душею так головокрутно високо, гармонія і краса. Це закономірно, що вона народилася в Україні, в глухому, як сама казала, Богом забутому селі Богданівці, там невиліковно пристрастилася до малювання. Катерина Василівна любила самітність. Зачинивши двері, вона священнодіяла в своїй майстерні. І ніхто не мав права переступити поріг цієї невеликої кімнати.

Або йшла довгою стежкою в береги, де спілкувалася з природою, в якій черпала наснагу для життя і творчості. Спостерігаючи за хмарами, що настигли в блакитній височині, милуючись ранковим маревом туманів, художниця так високо підносилась душею, що ніби розчинялася в природі, ставала часткою природи. І тоді її фантазії оживали: вона говорила з Вітром, сумувала разом з осінню.

Щедро посіявши на полотно калину, мальви, жоржини, ромашки, чорнобривці, барвінок, колосся жита, пшениці, ячменю найулюбленіші квіти К.В.Білокур. Любов’ю до квітів вона була така ж ненаситна, як спрагла душа подорожжю спекотної днини на прохолодну воду.

Для тих, хто хоче навернутися до національних праджерел, знайти себе в Україні й запричаститися нею, листи Катерини Білокур – то бездонна криниця народного розуму, досвіду, мудрості, спостережливості.

Якби я всіма барвами вгадала, то я б на барву барву накладала І малювала б щирим самоцвітом, отак, як сонечко пречисте літом.

Краще, мабуть, не скажеш і сьо-годні вже нікого не треба переконувати в тому, як же володіла "бар-вами" і "щирим самоцвітом" Кате-рина Василівна. Бо саме життя довело, що Катерина Білокур - яви-ще настільки рідкісне, настільки оригінальне і самобутнє, що немає аналогій в українському і, взагалі, світовому образотворчому мистецтві Бо її талант, й майстерність - її власні. ні в кого не запозичені, притаманні тільки їй одній і понині для ба-гатьох залишається загадкою, як во-на могла творити такі диво-полотна, які ми сприймаємо, як пісні чи казки. Колись один з відвідувачів виставки Катерини Білокур сказав, що її карти-ни слід споглядати тільки в супроводі народних мелодій. І це дійсно так Бо вона - справді митець народний, ми-тець геніальний, художниця високоталановита, неповторна і яскрава Чудо-ві здобутки її незрівнянного таланту відомі й шановані далеко за межами нашої країни.

Тяжка доля випала на порівняно не-довгий вік Катерини Василівни. Зма-лечку, як і всі селянські діти, займалась буденною роботою - садила, полола, жала, пряла чи ткала. Самотужки опанувала азбуку, хотілося вчитися далі. Та, на жаль, на цьому й закінчилась ос-віта для майбутньої художниці – і почат-кова, і середня, і вища. І все ж, не зва-жаючи на це, своїм надзвичайно тон-ким, ліричним і чутливим серцем збаг-нула те, що залишилось за закритими дверима для багатьох високоосвічених і професіональних художників. Над усе Катерина Василівна любила квіти. В неї, практично, немає жодної картини, де б не було троянди, рожі, жоржини, красолі, ромашки, волошок, шавлії, кручених паничів, півників, лілеї тощо. Багато її творів так і називають-ся: "Квіти за тином", "Квіти увечері", "Городні квіти", "Польові квіти", "Букет квітів", "Півонії", "Жоржини". "Рожа" Та це й не дивно. Адже квіти для нашого народу споконвіку були втіленням тільки найвищої краси, а й всілякої людської досконалості. Але не задля квітів так пристрасно, так фанатично і високо горів жертовний вогонь життя Катерини Білокур - швидше тільки за ради людей. Кожне полотно повідує нам про життя і працю людську, хоч людей на них і не зображено. В гар-монійній єдності постає перед нами світ, життя в усіх його проявах, його торжество і вічність краси.

Ніде правди діти: нелегким був жит-тєвий шлях цієї жінки. Батьки її не ро-зуміли. Лаяли і проклинали за потяг до малювання, бачили в ній лиш звичай-ну селянку, покликану вийти заміж, на-роджувати дітей, вести господарство. В будні їй заборонялось малювати, тільки в неділю, та й то після обіду, ко-ли вже все виорано. Та й пізніше ніколи не йшла торованими дорогами, устеле-ними трояндами, які так-любила оспі-вувати а своїх творах. Здебільшого її стежина була вкрита колючою стернею та терням. Але вона була не з таких, щоб впасти у розпач і безсилля. Ра-дість творчості й закоханість у життя не покидали її навіть в найтяжчі години, давали їй силу долати жалі. І врешті художниця сягає своїх творчих висот.

Народна слава і шана осяяли її зас-лужено надане високе звання народ-ної художниці республіки. До пам'ятни-ка Катерині Білокур в рідному селі Богданівка люди кладуть її улюблені квіти. Мистецька спадщина української народної художниці жива й викликає дедалі ширший інтерес у цілому світі. Не згинуло, не вмерло те, що цвіло вес-няною таємницею в хвилини високо-го натхнення і творчості. Бо Катерина Білокур, як і інші славетні дочки нашо-го народу, мала