Міністерство освіти та науки України
Контрольна робота
з розміщення продуктивних сил
на тему:
ОСобливості розміщення виробництва мінеральних добрив в Україні.
Основні проблеми та перспективи розвитку
ЗМІСТ:
1.
ВСТУП…………………………………………………………..…..
2.
ХТО ВИЗНАЧАЄ ОБ’ЄМИ ВИРОБНИЦТВА МІНЕРАЛЬНИХ
ДОБРИВ В УКРАЇНІ …………………………………………………
3.
орієнтація ВИРОБНИЦТВА МІНЕРАЛЬНИХ
ДОБРИВ на внутрішній ринок ………………………………
4.
НАЙБІЛЬШІ ВИРОБНИКИ МІНДОБРИВ …………………………
5.
Особливості розміщення виробництва мінеральних добрив В УкраїнІ ……………….
6.
Фосфоромісткі добрива ……………………………………..
7.
Калійні добрива …………………………………………………
8.
Азотні добрива й аміак ………………………………………
9.
Як потрапити на зовнішній ринок ………………………
10.
Ріст експорту …………………………………………………….
ВСТУП
Хімічна промисловість складається з кількох галузей: гірнича хімія (видобування сировини), основна хімія (виробництво мінеральних добрив, неорганічних кислот і соди) та хімія органічного синтезу (виробництво полімерних матеріалів).
До провідної галузі основної хімії належить виробництво мінеральних добрив: азотних, калійних, фосфорних, ком-бінованих гранульованих.
Орієнтуючись у своєму розміщенні на певну сировину, споживача, трудові ресурси, хімічні підприємства утворюють промислові центри і вузли. Вузли хімічної промисловості особливого розвитку дістали в районах видобутку хімічної сировини. Окремі з них складаються з багатьох підприємств, розміщених у територіальній близькості, мають прямі виробничі або опосередковані довкіллям зв’язки (під’їзні шляхи, водні ресурси).
Основними центрами виробництва азотних добрив (аміачна вода, аміачна селітра, сульфат амонію) є Дніпродзержинськ, Запоріжжя, Алчевськ, Горлівка, Лисичанськ, Сіверськодонецьк (Сєверодонецьк). Вони розміщуються в районах коксо-хімічного виробництва.
Друга група підприємств, що виробляють добрива, тяжіє до споживача і розміщується в районах видобутку природного газу та на трасах газопроводів. Так виникли виробництва в Черкасах, Рівному, Одесі.
У Донбасі на базі використання відходів чорної і кольорової металургії, а також природної хімічної сировини сформувалися Слов'янсько-Артемівський, Лисичансько-Рубіжанський, Горлівський, Маріупольський вузли хімічної промисловості. Особ-ливо потужним є Лисичансько-Рубіжанський вузол у Луганській області.
Слов'янсько-Артемівський вузол має своєрідну для Донбасу сировинну базу. В Горлівському вузлі на базі коксохімії виробляють азотні добрива.
Великі вузли хімічної промисловості сформувалися в Передкарпатті і Донбасі. В Передкарпатті найбільшими є Дрогобицько-Роздольський і Калусько-Долинський. До Дрогобицько-Роздольського вузла входять ВО«Сірка» в Но-вому Роздолі, виробництво калійних добрив у Стебнику, хімічні підприємства і виробництва в Бориславі, Жидачеві, Стрию, нафтопереробка у Дрогобичі і Дашаві, а також завод технічного вуглецю.
Вузол хімічної промисловості утворився на основі видобутку і переробки сировини у Присивашші (основою вузла є Красноперекопський промисловий центр).
ХТО ВИЗНАЧАЄ ОБ’ЄМИ ВИРОБНИЦТВА МІНЕРАЛЬНИХ ДОБРИВ В УКРАЇНІ
Виробництво, агрохімічне обслуговування і використання мінеральних добрив – складові ланки одного ланцюга, від злагодженої діяльності яких залежить ефективність сільськогосподарського виробництва. Прикладом ефективного співробітництва підприємств, що працюють у цих областях, може служити механізм організації такої роботи у Франції, де виробники добрив, фірми, що обслуговують сільгоспвиробників, і самі сільгоспвиробники об'єднані в асоціації і володіють частинами акцій один одного. Кожний з них відповідає за свою частину. Виробники – роблять і відвантажують добрива. Обслуговуючі фірми – щорічно досліджують ґрунти, складають комплексні добрива в залежності від наявності в конкретному ґрунті азоту, фосфору, калію, інших речовин і культур, що будуть вирощуватися на цих ґрунтах. Виготовивши такі добрива, вони поставляють їхнім аграріям. При цьому ціни як на добрива, так і на послуги не можуть бути завищені, оскільки і виробники добрив, і обслуговуючі фірми, будучи власниками акцій сільгоспвиробників, зацікавлені в кінцевому прибутку.
В Україні ж історично склалися інші підходи до вирішення цієї проблеми. У СРСР забезпечення сільськогосподарських товаровиробників мінеральними добривами цілком знаходилося під державним контролем. Рішення по виробництву, розподілу і використанню добрив приймали централізовано і планово, виходячи з державних нормативів. Відповідно до централізовано визначених цілей сільськогосподарського виробництва радгоспи і колгоспи передавали замовлення на мінеральні добрива на розгляд у район для наступної передачі в обласні і центральні органи керування. Після збору інформації і відповідного коректування потреб на обласному і республіканському рівні визначалося державне замовлення на мінеральні добрива і планувався їхній імпорт відповідно до національних потреб. Заводи-виробники одержували квоти на виробництво мінеральних добрив, що потім передавалися державному органу. Усе здійснювалося централізовано через державне об'єднання "Украгрохім", що був головною координуючою організацією з питань забезпечення добривами і засобами захисту рослин, виконання агрохімічних робіт. "Украгрохім" було створено в Україні на початку 80-х років (спочатку воно називалося науково-виробничим об'єднанням "Укрсільгоспхімія").
Така система забезпечення села мінеральними добривами проіснувала до 1996 року, поступово руйнуючись в зв'язку з неможливістю держави фінансувати проекти, що вимагають значних капіталовкладень, а всі подальші схеми найчастіше просто копіювали її, узявши за основу систему централізованого розподілу добрив.
Так, у 1996 році забезпечення сільськогосподарських виробників мінеральними добривами здійснювалося відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 травня 1996 року №562. Ним передбачалося виробити і передати Міністерству сільського господарства і продовольства 352 тис. тонн мінеральних добрив у живильних речовинах, а саме: азотних – 217 тис. тонн, фосфорних – 107, калійних – 28 тис. тонн, при цьому витративши 1,837 млрд. куб. м природного газу на суму 146,6 млн. USD. З них 1,5 млрд. куб. м природного газу туркменського походження (по 80 USD за 1 тис. куб. м) повинна була поставити торгово-енергетична фірма "Itera Energy", а інші 0,337 млрд. куб. м – Державна акціонерна компанія "Укрресурси" за ціною 79 USD за 1 тис. куб. м з доставкою на хімпідприємства. Відповідальність за виробництво й відгрузку мінеральних добрив було покладено на Міністерство промисловості. Відповідальність за розподіл добрив – на "Украгрохім" – генеральному уповноваженому Мінсільгосппроду. Саме ця компанія разом з Мінпромом визначали обсяги й асортимент виробництва мінеральних добрив, а також їхніх постачальників по областях. Сільськогосподарські товаровиробники забезпечувалися мінеральними добривами під гарантії обласних і районних керівництв сільського господарства і продовольства на умовах здачі в липні – жовтні