Амазонія, чи Амазонська низовина,—одна з найбільших рівнин на земній кулі, царство лісів, боліт і води.

Після злиття своїх гілок, ще за кілька тисяч кілометрів до океану, Амазонка уже являє собою величезну ріку, до 2 км завширшки. Вона тече поміж високих берегів, підмиваючи і руйнуючи їх. Час від часу в різних місцях чути глухий гуркіт: це сталася терра каїда (опов-зень)—з гуркотом обвалилася підмита річкою ділянка берега. Чов-нярі і капітани суден дуже бояться таких обвалів і тому стараються триматися далі від небезпечних ділянок берега.

Слід відзначити ще одну дивовижну рису Амазонки: у світі немає другої великої річки з такою великою кількістю кольорових вод. Вода Ріу-Негру дуже темна, а Ріо-Бранко — біла, як молоко; є потоки з жовтим, сірим, зеленуватим, червонуватим забарвленням. У річковиків є цікавий звичай: відзначати перетин лінії, яка ділить кольорові води Амазонки і Ріу-Негру, своєрідним, дуже веселим святом. У цей час на пароплавах панує гомінке пожвавлення, усі кричать, спі-вають, танцюють, обливають одне одного водою, пустують, як діти.

У районі впадіння Ріу-Негру Амазонка стає такою величезною, що вже жодна з найбільших річок світу не може зрівнятися з нею: ширина потоку перевищує 5 км, а глибина сягає 30—50 м. Ще величніша Амазонка після впадіння Мадейри. Вона така широка тут, що коли плисти по середині річки, майже не видно берегів.

Є в Амазонки ще одна дивна властивість — вона повноводна протягом усього року і цим відрізняється від багатьох великих річок світу, що багатоводні або навесні чи влітку, коли в їх басейнах тануть сніги і льодовики, або в інші сезони року, залежно від випадання опа-дів.

Вивчаючи життя річки, вчені довідалися, що Амазонка має притоки, які несуть їй воду з південної і північної півкуль, і що ці річки за своїм режимом є антиподами.

Європейці, що вдерлися в XVI столітті у центральні райони басейну Амазонки, зустріли індіанські племена, які стояли на низькому ступені розвитку. Надзвичайно важкі умови життя в лісах Амазонки, найдикіших на земній кулі, постійна жорстока боротьба за існування, відір-ваність од районів стародавньої цивілізації — ось основні причини цієї відсталості.

За минулі віки відбулося змішання рас, і нині басейн Амазонки має досить строкате населення. Тут живуть люди усіх кольорів і відтінків шкіри, які тільки можна зустріти на Землі: білі (європейці), чорні (негри), червоношкірі (індіанці), «кольорові»—метиси, мулати, і т. д. Нащадків білих і індіанців на-зивають метисами, на-щадків білих і негрів — мулатами і т. п.

Панівне становище в житті країн амазонського басейну належить білим — нащадкам іспанських, португальських та інших «цивілізова-них» колоністів. Решта жителів — аборигени-індіанці й нащадки заве-зених сюди рабів-негрів—безправні, пригноблені, зазнають расової дискримінації. Рабство існує й нині, але в завуальованому ви-гляді. Із усіх великих річок Землі природа особливо щедро нагородила басейн Амазонки. В ньому є все необхідне, щоб забезпечити життєві потреби населення майже всієї нашої планети.

Річки амазонського басейну багаті на рибу. Кажуть, Амазонка— рай для рибалок. Вчені визначили, що жодна річка в світі не має такої багатої і різноманітної фауни прісноводних риб. Тільки у водах самої Амазонки, не рахуючи приток, налічується близько 750 видів риб, біль-ше третини того, що взагалі зустрічається на земній кулі.

До чудес Амазонки належать «співучі» риби, схожі на сомів. Туристи розповідають, що їм доводилось у надвечірні години чути «спів» цих риб, схожий на тихі дзвони.

Епоха великих відкриттів у басейні Амазонки, почата Пінсоном, продовжена Орельяною, Гумбольдтом, ла Кондаміном, Бейтсом та ін-шими мандрівниками й дослідниками, ще не знайшла свого логічного завершення. Вона триватиме доти, доки скарби Амазонського басейну і могутні сили її річок не будуть поставлені на службу людині, поки справжні господарі природних багатств не стануть повноправними чле-нами великого братства свободи народів світу, що будують справді щасливе життя і користуються досягненнями передової науки, техніки і культури.

Слід зупинитися ще на двох питаннях, пов'язаних із сьогоднішнім днем Амазонки: на проекті «Великий Каражас» і першій радянській комплексній експедиції в гирло цієї річки.

Останнім часом на сторінках світової преси почали з'являтися по-відомлення про новий проект XX сторіччя — «Великий Каражас».

Цим проектом передбачено широкий розвиток у найближчі 10—15 років гірничорудної промисловості в районі Каражасу, розташованому на бразильській території в північній частині басейну Амазонки. Тут розвідані казково багаті родовища корисних копалин—заліз-ної руди, міді, марганцю, бокситів, олова, золота. Біля гирла Амазонки на протязі кількох місяців у першій половині 1983 року працювала перша радянська комплексна експедиція, якій було підпорядковане наукове судно «Профессор Штокман».

Вченим було не досить відомостей тільки з великих річок нашої країни, їх дуже цікавила Амазонка, яка виносить води в океан у півтора раза більше, ніж усі річки СРСР.

Область гирла Амазонки — чудовий об'єкт для вивчення, бо за своїми велетенськими розмірами, великими глибинами, винятковою різ-номанітністю рослинного і тваринного світу являє собою щось серед-нє між річкою і морем. За впливом на природні, процеси, які відбу-ваються у воді, над суходолом і морем, її можна порівняти лише з морською течією Гольфстрім.

Експедиція була організована Інститутом океанології ім. П. П. Ширшова та Інститутом Латинської Америки Академії наук СРСР. У її роботах взяли участь кілька спеціалістів із Бразілії.

Дослідження річки проводилися в 67 точках, де бралися проби води і грунту, а також велися гідрологічні, гідрохімічні, гідробіологічні та інші спостереження. Крім того,