На Житомирщині порівняно багато заповідних територій - парків, дендропарків, урочищ, окремих лісових ділянок, які мають неабияке наукове й естетичне значення (Додаток 2). Це передусім Поліський державний заповідник, створений у 1968 році. Загальна площа заповідника понад 20 тисяч гектарів і, до того ж, у єдиному суцільному масиві.

На початку 19 століття на околиці села Нова Чортория було створено парк на площі 70 гектарів. Парк прикрашають вікова липова алея, великі світлі галявини, художньо скомповані групи дерев, яких тут близько 50 порід. З архітектурних пам’яток тут милують зір красивий двоповерховий палац з мозаїчним та масляним живописом роботи італійських майстрів, стіни якого розписував видатний російський художник М.Нестеров, художньо виконана каплиця, житлові та допоміжні будівлі. Парк визнано пам’ятником садово-паркової архітектури першої половини 19 століття, він охороняється державою.

Неповторною пам’яткою природи республіканського значення є урочище Корніїв, що в Овруцькому районі. Це ділянка лісу, де росте скельний дуб - представник флори далекого минулого.

Одним з кращих і найбагатших дендрологічних парків області є Житомирський міський парк імені Гагаріна. Розташований на мальовничих схилах, що спускаються до ріки Тетерів, він є улюбленим місцем відпочинку.

Цікавими є також Чорторийські озера на території Миропильського лісництва поблизу села Коростки. Площа озер - 0,3 та 0,4 гектарів. Надзвичайно мальовничі гранітні скелі з поодинокими деревами на березі Тетерева поблизу села Нова Рудня. Скеля Крашевського на березі Гнилоп’яті в Житомирському районі має вигляд піраміди в основі до 45 метрів завширшки. Скелі «Баранячі лоби», «Велетенськв котли», «Ольжині купальні» можна побачити на околиці Коростеня в межах міськог парку, скелю «Кам’яний гриб» на околиці Новоград-Волинського на правому березі Случі, а пісковики з відбитками викопнихрослин третинного періоду - у скелі Волянщина Володарсько-Волинського району на правому березі Ірші.

Названі тут пам’ятки природи - одні старі прадавні, інші - сучасні або реконстрюйовані - щороку приваблюють тисячі туристів, даючи людям естетичну насолоду.

1.4

Волинь, Полісся, Житомир, Овруч, Радомишль, Коростень, Березова Гать, Калиновий Гай, Зелена Діброва. Мелодійні і знайомі з дитинства назви. Яке їх походження?

Дати відповідь на це запитання не завжди легко. Адже їх походження часто-густо овіяне стародавніми легендами, народними переказами, припорошене віками...

Зіставивши десятки різноманітних карт, від схематичного атласу Меркатора, карт Боплана, російських карт 17-18 століть до сучасних, можна дійти висновку, що більшу частину географічних назв складають топоніми, в яких відбиті природні умови або господарська діяльність населення тієї чи іншої території.

Територія області мала сприятливі природно-кліматичні умови, тому вона завжди була густонаселеною. Ще за часів Київської Русі існували великі, як на той час, міста й людні села (Житомир, Коростень, Овруч, Брусилів та інші). Навіть такі тяжкі випробування, як монголо-татарська навала, не могли надовго спустошити край.

Територія сучасної Житомирської області знаходиться у двох фізико-географічних зонах: Поліссі і Лісостепу. Іноді в літературі, пресі всю область ототожнюють з Поліссям, що, безумовно, є помилкою. Щодо походження цієї назви, то виникла вона, за припущенням дослідників, від назви белоруської річки Лісни, аналогічно тому, як склалися назви Буг - Побужжя, Дністер - Подністров’я. Ця назва (корінь якої “ліс”) поширилася на велику територію, вкриту лісом, від просторів Белорусії до півночі України. Звідси і походить слово “поліщук” – житель Полісся. В оповіданні співаки” І.С.Тургенєв до слова “полех” дає таку примітку: “Полехами” називаються жителі “південного Полісся”.

Мешканці часто давали своїм поселенням (містам, селам, хуторам), угіддям, річкам, урочищам і цілим місцнвостям назви, які уособлювали природу краю, її особливості, красу і велич.

Понад 30 відсотків території області – під лісом і цілком зрозуміло, що найбільш поширеними назвами є саме ті, котрі походять від нього. На карті області знаходимо Зелену Діброву, Зелений Гай, Великий Ліс, Діброву, Лісівщину, Боровицю, Гай.

У чисельних топонімах знайшов відображення місцевий рельєф. Серед топонімів цієї групи, так звані ороніми, зустрічаємо назви: Велика Горбаша, Вершина, Високе, Камінь, Кам’яна Гірка. До найпоширініших і найдавніших термінів належать гідроніми, тобто назви, які походять від річок, озер чи боліт. У давні часи ріки й озера відігравали чи найважливішу роль у виборі місцезнаходження населених пунктів.

Назви деяких населених пунктів зв’язані з татарськими нападами на наш край від 13 до початку 18 століття. Зцими подіями пов’язана поява топоніму “Радомишль”. Переказ про назву свідчить, що у 13 столітті жителі міста Микгорода, які дуже терпіли від татарських нападів, зібралися на “раду”, на якій дійшли думки (“мислі”) про необхідність перенесення селища на суміжну місцевість на лівому підвищеному березі Тетерева, більш зручному для відбиття ворогів, від слів “рада” і “мисль" і походить назва Радомисль, а згодом Радомишль.

2.Визначні міста і села Житомирщини

2.1

Небагато збереглося древніх міст, що мають тисячолітню давність. Тільки в небагатьох випадках у стародавніх містах життя не вгасало і вони дожили до нашого часу. До таких древніх міст належить сучасний Коростень. Історія його сягає у сиву давнину. Як свідчить литопис, уже на початку 5 століття Іскоростень був могутньою фортецею, головним містом слов’янського племені древлян. В Коростені зберіглися його стародавні оборонні спорудження - городища. Вони являються достопримітними пам’ятками, що залишились від древнього літописного Коростеня і заслуговують великої до себе уваги.

Коростенські городища розкинулися на високих скелястих берегах річки Уж, утворюючи групу, що складається з чотирьох городищ. Три з них знаходяться на правому березі Ужа, а одне - на лівому.

Народний переказ