Металургія

Металургія - відносно нова галузь промисловості Італії. У зв'язку з недостачею запасів вугілля і залізної руди Італія почала розвивати металургійну промисловість тільки після створення у 1952 році Європейського об'єднання вугілля і сталі. За період з 1959 по 1980 рік виробництво сталі в Італії зросло на 292%. За виплавкою сталі (28 млн. тонн) у 1992 році Італія посіла шосте місце у світі, випереджаючи Канаду і Бразилію. Вона також випускає значну кількість алюмінію, цинку, свинцю, ртуті і магнію.

Будівництво

Будівництво почало швидко розвиватися після Другої світової війни. У 1990-х роках у цій галузі було зайнято 1,9 млн. осіб. Були збудовані електростанції, автомобільні дороги та інші об'єкти (особливо на півдні). Італійські будівельні фірми активно діють за кордоном, у країнах, що розвиваються; вже в 1960-х роках італійські фірми збудували п'ять найбільших гребель в Африці.

Енергетика

До Другої світової війни гідроелектроенергія була єдиним важливим вітчизняним джерелом отримання енергії, і найбільші галузі промисловості залежали від імпорту вугілля. Завдяки відкриттю великих родовищ природного газу в долині річки По наприкінці 1940-х років, а пізніше в Базилікаті на півдні відбулася головна структурна зміна в енергетиці. Друга значна зміна мала місце в середині 1950-х років, коли багато італійських компаній перейшли з вугілля на імпортовану нафту.

З 1950 по 1960 роки загальне споживання енергії зросло на 176%, майже повністю за рахунок використання місцевих ресурсів газу та імпортованої нафти. Вугілля, що у 1950-х роках забезпечувало майже половину потреб енергетики, у 1960-х в структурі енергоспоживання становило всього 20%. Швидке зростання енергоспоживання, переважно на основі використання імпортованої нафти, тривало до 1973-1974 років, коли ціни на нафту збільшилися в чотири рази. З 1960 по 1974 роки енергоспоживання зросло на 232%, а споживання нафти на 374%. В 1974 році частка нафти в електроенергетиці Італії становила 75%. Наприкінці 1970-х років ріст енергоспоживання припинився. Споживання нафти скоротилося на 4%, а споживання газу зросло на 35%. У 1978 частка нафти у виробництві електроенергії Італії становила 71%, газу - 19% (у 1974 - 14%), вугілля - 6%; 4% давали гідроенергетика та атомна енергетика. З 1980 по 1990 роки енергоспоживання збільшилося на 11%. У 1990 році структура енергобалансу була такою: нафта - 61%, газ - 25%, вугілля - 9%, гідро- і геотермальна енергія - 5%.

У 1990 році в Італії було вироблено 216,9 млрд. квт/год електроенергії. Близько 82% давали теплові електростанції, що працювали на рідкому пальному (в основному на нафті), 16% - гідроелектростанції і 2% - геотермальні електростанції. Атомні електростанції, які виробляли в 1987 році близько 1% обсягу електроенергії Італії, у 1988-1990 роках після масових протестів населення були виведені з експлуатації. На референдумі 1987 року населення проголосувало проти будівництва нових атомних електростанцій.

Сільське господарство

Види сільського господарства Італії дуже відрізняються залежно від географічних умов. Найпродуктивніші сільськогосподарські землі знаходяться на родючій рівнині в басейні р. По на півночі, де переважає інтенсивне неспеціалізоване землеробство із значною часткою великих господарств. Ця територія є також головним постачальником молочної продукції Італії. Ломбардія, на північному сході рівнини, - єдиний район країни, де тваринництво переважає над землеробством. На півдні рівнини область Емілія-Романья має більш диверсифіковану систему землеробства і є важливим районом плодівництва і зернового господарства, там також розвинуте тваринництво. Східний П'ємонт і західна Венеція відрізняються високою продуктивністю сільського господарства і славляться своїми винами.

Центральні райони Італії - Тоскана, Умбрія і Маркові - теж характеризуються неспеціалізованим землеробством з вирощуванням маслинових дерев, зернових культур, винограду і домашньої худоби. Природні умови тут не такі сприятливі, як на півночі, оскільки переважає горбкуватий і гірський рельєф.

На півдні спеціалізація сільського господарства дуже різноманітна. Родючі прибережні землі зайняті садами, в яких вирощують фрукти, оливки і мигдаль, та виноградниками. У внутрішніх районах переважають малородючі ґрунти, там можна вирощувати лише окремі сорти зернових і розводити овець. Недостатня кількість води залишається головною проблемою півдня, тут розвиток сільського господарства повністю залежить від зрошення.

Типи господарств. У 1990 в Італії налічувалося 2940 тис. селянських господарств, а площа оброблюваної землі становила 22,6 млн. га. Лише 4% господарств можна було назвати великими. У господарствах працювали самі землевласники і члени їхніх родин (загалом близько 2 млн. людей); середня площа земельного наділу становила 5,4 га. Крім того, багато італійців, зайнятих в інших сферах діяльності, отримували додаткові доходи або продовольство для власного споживання з невеликих земельних ділянок площею менше 1 га.

Після ухвалення у 1950 році законів про земельну реформу кількість великих господарств скоротилася (особливо на півдні) за рахунок перерозподілу землі між селянами. Однак кількість дрібних господарств у 1960-1970-х роках теж зменшилася, тому що сільське господарство Італії модернізувалося за рахунок впровадження дорогих сільськогосподарських машин, недоступних для багатьох селян.

Основні сільськогосподарські культури. Зернові є основними продовольчими культурами. Італійські ферми поставляють близько 2/3 зерна, споживаного на внутрішньому ринку. Головна зернова культура - пшениця, яку вирощують по всій країні. У 1992 році було зібрано 8,9 млн. тонн пшениці. Половину її врожаю збирають на півночі. Кукурудза і рис теж вирощуються на півночі. Інші важливі зернові культури - овес і ячмінь.