Незважаючи на тенденції до рівномірнішого розташування господарських об'єктів шляхом розширення видобутку вугілля і тальку, виробництва електроенергії в Абхазії, заготівлі лісу в Південній Осетії та розвитку агропромислових комплексів по всій республіці, територіальні відмінності зберігаються і відповідно загострюються етно-регіональні протиріччя. Темпи росту промисловості в Абхазії і Південній Осетії набагато нижчі, ніж у Грузії в цілому. Найбільше зайняті у сільському господарстві абхази, їх частка найвища порівняно з будь-якою іншою етнічною групою колишнього СРСР. Понад 70% всіх зайнятих у промисловості сконцентровані в Центральній Грузії.

Енергетика

Гідроенергетичний потенціал Грузії оцінюється у 88,5 млрд. КВт/год за рік і перевищує сумарний гідроенергетичний потенціал Великобританії, Швейцарії і Германії. Навіть використовуючи менше 10% потенціалу, гідроенергетика виробляє майже половину всієї електроенергії в країні. В Грузії діють 72 електростанції, 64 з яких - ГЕС. Але задовольняється лише 3/4 попиту на електроенергію.

Запаси інших енергоносіїв - вугілля, нафти і природного газу - незначні. Видобуток вугілля скорочується. Вугільні шахти, розташовані поблизу міст Ткварчелі і Ткібулі на заході Грузії, забезпечують лише половину коксу, необхідного для Руставського металургійного заводу, їх вклад у виробництво електроенергії незначний. Нафтовидобувна промисловість /родовища в Кахетії/ розвинута слабко: у 1997 р. видобуто лише 120 тис. тонн нафти. Місцева нафта забезпечує всього 4% потреб країни; інша частина імпортується з Росії та Азербайджану. Проте нафтопереробний завод і нафтосховища в Батумі, що забезпечуються по трубопроводах з бакинських нафтових промислів, є перспективними об'єктами нафтового господарства кавказького регіону. Природний газ, що забезпечує 44% потреб країни з пального, надходить з інших країн, в першу чергу з Туркменістану.

Видобувна промисловість

Хоча надри країни багаті на різноманітні корисні копалини, гірничовидобувна промисловість у Грузії розвинута слабко. Виняток становить лише видобуток марганцю, рудники якого в Чіатурі у 1970-х роках давали чверть всього видобутку марганцю в СРСР. В середині 1990-х років запаси марганцю в Грузії становили 200 млн. тонн. Родовища вугілля в Абхазії і нафти у Східній Грузії не здатні забезпечити потреби енергетики і металургійної промисловості.

В Грузії є невеликі родовища міді, свинцю, вапняку і бариту, що підтримують розвиток кольорової металургії і хімічної промисловості, зокрема виробництво азотних добрив і медикаментів. В числі інших важливих видів мінеральної сировини - тальк, діатоміт, мергелі, доломіти, вапняки, мармур, вогнетривка глина та інше. Грузія багата на мінеральні джерела.

Мінеральна вода "Боржомі" і марганець були візитними картками обробної промисловості Грузії. Гірничовидобувна промисловість Грузії має перспективи подальшого розвитку, однак масштаби виробництва залежатимуть від внутрішнього і зовнішнього ринків збуту.

Обробна промисловість

До кінця ХІХ ст. Грузія залишалася слабкорозвинутою аграрною околицею Російської імперії. За радянських часів активно здійснювалася індустріалізація. За період з 1913 р. по 1975 р. обсяги валової продукції промисловості в Грузії зросли в 154 рази. У 1990 р. республіка виробила 0,2% всієї світової промислової продукції, приблизно стільки ж, скільки Норвегія. Промисловість давала понад 40% національного доходу країни. Однак централізована організація промислового виробництва за п'ятирічними планами і контрольними цифрами обсягу випуску продукції призвели до серйозного економічного дисбалансу з надзвичайно високою концентрацією інвестицій у важку промисловість і виробництво низькоякісних товарів.

Домінуючою галуззю обробної промисловості є харчова. Використовуючи власну аграрну базу, ця галузь випускає 3/5 всієї промислової продукції, у ній працює майже 2/5 зайнятих у промисловості. Провідні галузі харчової промисловості - консервування фруктів, виробництво чаю і тютюну, вони дають 3/5 всієї кількості продукції харчової промисловості. Менш розвинуті такі галузі, як виробництво макаронів, пива, цукру, м'ясних і молочних продуктів. Розвинуте виробництво тканин (шовкових, вовняних і бавовняних), одягу і взуття.

Важка промисловість включає виробництво сталі, залізничних локомотивів, вантажних автомобілів, суден і сільськогосподарських машин. Металургія, яка представлена Руставським металургійним заводом, виробляє труби і прокат для нафтової та автомобільної промисловості, а також для заводів, що виробляють залізничні локомотиви, судна і сільськогосподарські машини. Металургійне виробництво значною мірою залежить від поставок коксу і залізної руди з Росії.

Сільське господарство

Оброблювані землі займають менше ніж 20% території Грузії. Раніше селяни не могли використовувати болотисті ґрунти уздовж морського убережжя, але за роки радянської влади більшість цих земель було осушено. Важко було обробляти і землі в посушливих районах на сході, але вони ввикористовувалися в сільськогосподарській діяльності завдяки широкому розвитку ірригації.

Незважаючи на згадані проблеми, сільське господарство Грузії досягло великих успіхів і залишалося головним джерелом процвітання республіки. В період з 1913р. по 1980 р. випуск сільськогосподарської продукції зріс більше ніж у 10 разів. Грузинські селяни здавна використовували родючі ґрунти і теплий клімат країни для вирощування таких культур, як цитрусові, тютюн і чай, які є основою харчової промисловості. Коли радянський ринок був закритий для конкуренції з боку іноземних товарів, Грузія мала монополію на виробництво чаю і цитрусових. У зв'язку з необхідністю більшої кількості робочих рук для вирощування і збирання таких спеціалізованих культур, як чай, тютюн і виноград, постійно утримувався високий рівень зайнятості.

До приватизації землі в 1992 р. грузинське сільське господарство було організоване у формі колгоспів і радгоспів. Хоча не існувало приватної власності на землю, селяни і деякі місцеві жителі отримували в оренду земельні ділянки для вирощування продукції для особистого використання чи на продаж. Незважаючи на невелику площу цих ділянок, врожаї там були вдвічі вищими, ніж у колгоспах і радгоспах. Існували обмеження і на кількість