Очікується тенденція до значного посилення постаріння населення міста, звуження основи його статево-вікової піраміди. Навіть оптимістичний варіант прогнозу свідчить про те, що частка дітей віком 0—15 років у населенні м.Києва може зменшитися майже вдвічі, частка населення пенсійного віку — підвищитися більше ніж до третини (зараз близько 1/5), чисельність працездатних і непрацездатних — зрівнятись, а «навантаження» працездатних особами пенсійного віку — зрости у 2,4 раза.

Слід зазначити, що важливою проблемою столиці, яка вплине і на динаміку, і на віковий склад населення міста, є проблема ВIЛ/СНIДу. Якщо сьогодні не проводити серйозної профілактичної роботи, демографічні та інші наслідки епідемії можуть бути надзвичайно болісними.

Отже, чітко вимальовуються тенденції до зменшення чисельності населення Києва та подальшого його старіння. Якщо вчасно не запобігти негативним демографічним тенденціям, столичне місто з часом може стати, образно кажучи, великим будинком для людей похилого віку, містом пенсіонерів і чиновників, яке не матиме джерел для «самозабезпечення», а потребуватиме підтримки інших, більш демографічно благополучних адміністративних осередків України.

На межі століть столиця нашої країни намагається осмислити своє майбутнє, розробляючи Концепцію перспективного розвитку м.Києва у ХХI сторіччі. Але при цьому, на жаль, достатньою мірою не враховується, що остовом усіх соціально-економічних стратегій має бути демографічний прогноз. Сценарії реального розвитку Києва у сфері соціально-економічного будівництва повинні брати до уваги той «коридор свободи», межі якого об'єктивно окреслюються характером демографічної динаміки в доступній для огляду перспективі. Надії на майбутній сталий розвиток, оптимістичні прогнози та сподівання в різних галузях господарства і культури міста можуть бути зведені нанівець несприятливим перебігом демографічних процесів. Аби цього не сталося, складовою Концепції розвитку м.Києва має стати концепція демографічної політики, що грунтується на сучасних уявленнях про її сутність, мету і засоби досягнення.

Рис.1. Загальна чисельність населення м.Києва

за різними варіантами прогнозу у 2000—2050 рр.

Київ не лише адміністративно-політичний центр, а й багатофункціональне місто, де зосереджуються високі технології, великий науковий і культурний потенціал. Однак кризові явища, які починають загрожувати Києву, можуть зумовити втрату ним ознак столиці та завдати шкоду історично сформованому іміджу міста. Зрозуміло, що чисельність населення і його склад відіграють не останню роль у формуванні стану справ у столиці. Наразі потрібно вирішити: чи варто нам зберігати чисельність населення Києва? якщо вона зменшиться, які функції міста послабляться чи зовсім зникнуть? чи буде в майбутньому Київ лише адміністративним центром? якщо буде прийнята концепція збереження чисельності населення столиці у перспективі, то на основі чого - додатного сальдо міграції чи підвищення народжуваності та зниження смертності, чи всіх чинників разом? яку міграцію ми будемо підтримувати і за рахунок яких джерел? Від вибору відповіді на ці питання залежатиме набір заходів демографічної політики. На наш погляд, насамперед слід сконцентрувати зусилля на поліпшенні здоров'я людей. А надзавданням адміністрації столиці повинно бути часткове зменшення міграційного приросту населення за допомогою підвищення народжуваності.

Сьогодні, як відомо, спостерігається приплив у Київ біженців, легальних і нелегальних мігрантів, переважно із країн Центральної Азії, зокрема Афганістану. Якщо раніше нелегальні мігранти перетинали Україну й рухалися далі на Захід, то нині дедалі більша їх частина залишається в нашій країні. Як показав досвід західних держав, здійснення політики прийому таких іммігрантів у великих обсягах супроводжується зниженням якості населення, погіршенням криміногенної ситуації, виникненням проблем взаємоадаптації корінного і прибулого населення через відмінності в їх культурах. Фактично, компенсація природного убутку населення позитивним сальдо зовнішньої міграції — це рішення одних проблем за рахунок створення не менш гострих інших проблем з великим потенціалом їх посилення в перспективі. До того ж майбутній «демографічний дефіцит» у Києві настільки великий, що за значних масштабів імміграції з країн, що розвиваються, може виникнути небезпека порушення єдності та внутрішньої рівноваги у спільноті його жителів. За сучасного рівня сумарного показника народжуваності для простого заміщення, тобто «нульового приросту» населення Києва, було б необхідно, щоб чисельність дорослого населення збільшилась більше ніж удвічі, тобто прибулі мали б становити понад половину загальної чисельності дорослого населення міста.

Не можна не враховувати ту обставину, що столиця України, як і будь-якої іншої країни, — це специфічний соціальний організм, населенню якого має бути притаманна якість, що відповідає столичному місту. Тут повинне формуватись оптимальне співвідношення між корінним і прибулим населенням, особливо з країн, що розвиваються, і завжди бути в наявності стале демографічне та культурне ядро, яке не розчиняється в інтернаціональному конгломераті (як це спостерігається в таких столицях європейських країн, як Париж, Лондон, Мадрид та ін.). Тому потрібно визначитися, чи прийнятне для нас вирішення проблеми компенсації природного зменшення чисельності населення його зовнішньоміграційним приростом і якою мірою. Яку частку серед прибулих у Київ мають становити прибулі з країн третього світу? Які у нас є соціально-економічні можливості забезпечення іммігрантів житлом і робочими місцями? Як примиритися з тим, що досить значна кількість жителів Києва поневіряється на роботах за кордоном, а ми змушені піклуватися про іноземців, тобто перейматися проблемами інших країн? і т. ін.

Підвищення народжуваності як альтернатива міграційному чиннику збереження чисельності населення столиці може бути реальним лише за умови демографізації усіх напрямів соціально-економічної політики, тобто підвищення їх демографічної спрямованості й ефективності, а також