Початок XX ст. знаменував вагомий поштовх до національного відродження. В місті будують Народний Дім, з 1902р. проводяться Січові свята, створюється мережа музичних і культурно-мистецьких товариств, у травні 1914 р. відкривають пам'ятник Т.Шевченкові. Але починається перша світова війна і місто направляє сотні своїх добровольців до лав січових стрільців. 

15 вересня 1914 р. в Коломию вступили російські війська. На околицях міста точилися бої, і воно тричі переходило з рук в руки противників, чим ще більше укладнювалося життя коломиян. Під час перебування царських військ був зруйнованим пам'ятник Т.Шевченка, заборонено видання українських газет, журналів, книг, закрито українські книгарні і бібліотеки, припинено діяльність товариства "Просвіта", навчання українською мовою в школах, зазнала утисків греко-католицька церква... 1 листопада 1918 р. у Львові було проголошено Західно-Українську Народну Республіку. В ніч на 1 листопада військовий комітет перебрав владу і в Коломиї. 

Але польські війська розпочали проти молодої республіки війну. 15 грудня 1918 р. місто урочисто провело на фронт 3-й Коломийський курінь. Сотні коломиян пішли добровольцями в УГА. 15 травня 1919 р. більш як 100-тисячна польська армія прорвала український фронт, 24 травня в Коломию увірвалися румуни, а 16 липня УГА змушена була перейти річку Збруч. Над Галичиною знову на 20 років навис тягар окупації. Коломию заполонили іноземці. Їм належав весь економічний потенціал, вся адміністративна і судова влада, а також більшість житлового фонду в центрі міста. Українська населення змушене було тулитися на околиці. 

Після 1939 р. в життя західних українців відбулися докорінні соціальні зміни. Однак позначився і сталінський тоталітаризм: арешти, конфіскація майна, заборона культурно-мистецьких та господарських товарств, творчих спілок. Під час фашистської окупації місто знемагало від постійних облав та розстрілів, єврейське населення було знищене, спалена третина Коломиї. 28 березня 1944 р. радянські війська визволили Коломию. Місто піднімалося з руїни і поверталося до життя. З висоти сьогоднішніх років добре видно не лише значне зростання економічно-культурного потенціалу Коломиї у повоєнні часи. Далися взнаки також недоліки властиві адміністративно-командній системі. Значну частину місцевої інтелігенції арештували, а сім'ї вивезли в Сибір, розформували приватні і громадські бібліотеки. Потерпіли римо-католицькі священники. Були зрйновані і перебудовані храми. 

З історії міста, як і з історії краю були викреслені цілі сторінки, сотні прізвищ видатних діячів культури Коломиї були зганьблені, а їхні твори були піддані забуттю. Економічна структура міста будувалася за єдиною системою повної і всебічної залежності від центру та сотень підприємств - суміжників. Це наклало певний відбиток на господарський розвиток поряд з легковою, харчовою і деревообробною промисловістю з'явилися такі провідні галузі як машинобудування, металообробна і будівельна промисловість. На базі колишніх дрібних майстерень виросли нові підприємства, продукція яких стала відомою за межами країни. Замітно зросли і можливості колишніх цеголень, докорінно модифікованих та об'єднаних в єдине Заводоуправління будматеріалів. Далеко за межами міста відома продукція гардинної, щетиннощіткової та паперової фабрики. Сьогоднішня Коломия значно виросла і розширилася. З'явилися нові вулиці, забудувалися колишні пустирі. Великі житлові масиви багатоповерхових будов з'явилися на вулицях Леонтовича, Лисенка, Гетьмана Мазепи, Богуна, Костомарова. 

У місті відновлена гуманітарна гімназія. В 1990 р. - через 27 років - знову відновлено професійний театр. Місту повернено Народний дім. В місті працюють Музей народного мистецтва Гуцульщини, музей писанки, музей історії Коломиї. Двері в Коломию відкриті для всіх людей доброї волі!

Використана література

"Коломия" - видавництво "Карпати" – 1991.