НАУКОВО-ПОШУКОВА РОБТА

(Історія села Сопова

у ХХ ст.)

ПЛАН РОБОТИ:

Походження назви села.

Світові війни.

Громадське й культурно-просвітнє життя.

Господарство.

Доба національно відродження.

Село Сопів належить до Коломийського району Івано-Франківської області. Розташоване на заході України. Лежить в басейні ріки Дунай, по обидва боки ріки Співки – правої притоки ріки Пруту, що впадає в Дунай.

Центр міста Коломиї, лежить на схід від села, нижче за течією ріки Прут. Західне передмістя відокремлюється від села згаданою рікою. На лівому березі Пруту знаходиться паперова фабрика, пивзавод, трохи далі від ріки – сир завод, хлібокомбінат міста Коломиї.

З Сопова до обласного центру – 67 км, а по прямій (за картою) на північний захід – 45 км.

До столиці України (за картою) 450 км, а по шосе – 640 км.

Через село проходить траса, яка сполучає обласний центр із смт. Печеніжин.

ПОХОДЖЕННЯ НАЗВИ СЕЛА

В історичних джерелах Сопів згадується ще 1389 року (Збірник документів мало польських (західноукраїнських, Вроцлав, 1965-176, частина 6, сторінка 73).

Після цієї дати Сопів згадується ще 1473 року в “Актах міських і сільських з часів Речі Посполитої “Польської” з архіву т.зв. Бернардинського у Львові”. Львів, 1868-1935, т.12, стор. 352 – (польською мовою). В актах за 17443 рік записано, що село Сопів належало тоді галицькому каштеляну Іоану Колі з Делетва... правдоподібно за походженням з дрібного княжого або боярського роду, якого визнали польські власті. Ця згадки наводить в своїй праці відомий польський історик і юрист Пшемисл Домковський.

Цікаву історію. Сопово подає шановний Томенко Олекса, нині покійний, який вів свої записи протягом багатьох років. Як сільський історик, він мав дивний сон, котрий спонукав випитати старих людей, коли повстало село Сопів і його назва, і все те зафіксувати на папері. У цьому сні він зустрічав своїх предків – односельців. Посхулаймо... “Я мав сон. Уздрів великий огонь. Я побіг до вогню. Хати горіли. Люди бігали і виносили що могли. Вони гасять млин і кричать гасити, аби домолоти корець жита, бо не буде що їсти. Потім усі мешканці зібралися на “Поликах”, нижче Щербанюка Миколи. І тут на “Поликах” є їх багато. Є між ними уряд, який назначує кожному зокрема, де має ся будувати. Всім призначено місце тут, де ми тепер жиємо. Я в сні приступаю до їх солтиса (бо так його називали): “Призначіть мені місце на будову”. Він показує мені рукою аж у Коломиї, коло гімназії: “Бо ти ще молодий, мусиш ся учити і написати про нас...”.

У цьому ж сні Олекса Томенко довідується про походження назви “Сопів”, про своїх предків. Йому сказали, де можна знайти підтвердження. Він звертається до пароха села Михайло Романовського. В метриках Олекса Томенко знаходить імена названих йому предків. Так він повірив у сон і виконав волю свої прародичів. Живучи в селі, зайнявся просвітницькою працею, вів записи. “Була списана історія тего всего, що ся дяало в Сопові, але під час другої світової війни мене арештовано, а те – знищено”, - читаємо запис від 2 квітня 1958 року. Як пише Олекса Томенко, “може, з 1000 років тому наше село було на південному заході від теперішнього. Називалося воно в той час Тетерів. Невідомо з яких причин воно згоріло. Ту місцевість називають тепер “Погільці”. Пізніше, може 600 років тому, жили на “Березівках” і “Стриївках”. Село називалося Бакша. Там було до 80 хат. Це село теж згоріло. І на Гришківці, на Погорільцях і коло Ямини, на Березівках і Стриївках, на Липах і коло Тикини дотепер знаходять спалені каміння, черепки. Аж після цього запосіли сучасну територію села”.

Є кілька версій щодо походження назви “Сопів”. За Дмитерком Йосипом, назва села походить від назви річки, що протікає центром села. Вівчарі пасли худобу, грали на сопілки. Річка те вигравала, як сопілка. Тому і назвали Сопілка, а від неї село Сопів.

СВІТОВІ ВІЙНИ

Коли почалася перша світова війна, то Сопів належав Автро-Угоршині. Як пише Томенко Олекса, 1 липня з Коломиї прийшов посланець до сільського уряду і дав наказ про загальну мобілізацію. Всі військові люди повинні були до 24 години відійти на війну. Смертна кара чекала того, хто б відмовився. І зразу ж село почали дзвонити і трубіти на сполох. А 2 липня збиралися люди. Не було жодної родини, з котрої не виправили б на війну сина, чи брата, чи чоловіка. Два дні в селі було чути плачі, зойки. Кожен передбачав, що то його, може, останнє прощання. Ще кілька днів мобілізовані перебували в Коломиї, а через тиждень від’їхали на фронт. На жінок і малих дітей спав подвійний тягар праці. Однак через тиждень після розлуки всі взялися до роботи, допомагали одні одним і так впоралися з роботою. У місяць війни з Коломиї уряди почали втіками на Угорщину і Австрію. А жителі села, дивлячись на урядовців, і собі почали втікати із села в ліси, у поле. Так тривало 3 тижні. А коли почали падати дощі, люди в полі намокли і почали вертатися до хатів. Але страх не покидав людей. Кожен копав собі яму коло хати, ховав там свої речі і пересиджував у ній, бо говорили, що прийдуть москалі - людей ви ріжуть, а хати спалять. Австрійські війська відступили в гори. Прийшли москалі. Люди бачили, що їх не зачіпають, вгамувалися.

Восени