У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





році 1913 звезено матеріали, а у 1914 побудовано читальню на 21 метр довгу, а 10 метрів широку... Укрита дахів кою, що було дуже тяжко дістати. Але через робітників фабричних (Федора Свищика), і то лише одну Фіру денно, з Ділятина привезено листівок і обісковано. Привезено глини, соломи до мащення. Але раптом 1.08.1914 року вибухає війна і вся робота заставлена, бо всі пішли на війну. Під час будови був виділ: Томенко Микита – голова, Вороняк Яків – заступник, Олексій Іван – касир, Томенко Дмитро – писар. Комітет будови: Ворон юк Яків, Паландюк Іван, Довганюк Іван. Я, будуви в заступниках виділу, був товчком всієї роботи. Де лише заходила потреба, знаходив послушних людей і кажу, що слухали і все робили. З фірманів найбільше їздив і слухав Андрій Філіп, а з робітників Йосип Ганишевський. Але признаю, що не було одної родини, щоби ся відтягнула від якого датка або роботи при будівлі нашого дому. Під час війни будинок зістав знищений, листівки обірвані, стіни порозбивані, матеріали і дошки розбирані. Дім схилився назад, так, о треба було все направити. Вернувши з такої довгої і великої світової війни, люди були знищені на здоров’ю, 100 людей загинуло. А вернувши зійшлися і по довгій нараді рішили, що конче треба будинок направити і докінчити. Вибрали виділ села, однак громадяни села відказали допомогти. Виділ сам робив, але заледве направив будинок і більше не в силі. Другого року ніхто не хотів бути у виділі. Але з тяжкою енергією скликалося всіх і зроблено. Куповано по вікнові, по дошці, завдано членам читальні роботи клинців до мащення. Обклинцьовано, привезено соломи, глини і самі члени розложили між собою мастити по стіні. Навіть священик для прикладу взяв одну стіну мастити, що і виконав. За прикладом отця Романовського застала читальня обмащена і скінчена у 1925 році. По війні і дівчата стали заходити до читальні. Василь Дебелко оргназував театральний гурток, котрий давав вистави, а увесь дохід ішов до читальні. З цього зроблено підлогу і суфіти. Отже скінчили будову. В 1925 році посвятили новий будинок у 40 років заснування “Просвіти” в Сопові. Дожили до посвячення ще 5 тих основалелей, що виділи добрі плоди своєї роботи”.

У 1935-1936 роках в селі діяли і інші товариства – “Сільський господар” і “Хліборобський вишкіл молоді”, мали практичне спрямування і вчили вести сільське господарство.

Головував Томенко Михайло, навчав агроном з Коломиї Члени товариства ставили досліди над різними сільськогосподарськими культурами. Особливих успіхів досягли у вирощування кормових буряків.

“Жіноча громада”, 2Союз українок” навчали дівчат і жінок вести хатню роботу, гідно поводитися. Досі пам’ятають фестени 1939 року в Сопові. щедрі на ігри, танці, вистави. Це були кращі зразки культурного проведення вільного часу. Керувала цим товариством Софія Свірнюк.

Головною метою товариства “Каменяр” була робота серед молоді, розвиток спорту і освіти. В пам’яті попівських людей залишиться Михайло Томенчук, який був бібліотекарем, Василь Ільків і Василь Супник, які ставили вистави. Пам’ятають музик: Матія Федчука й Івана Тихонюка – скрипалів, Михайла Дорундяка і Василя Кушніра - цимбалістів, а на бубні грав Гавриш Михайло, Останніми троїстими музиками в селі були Михайло Яськів (скрипка), Микола Дорундяк (цимбали), Петро Супник (бубен).

У селі традиційно люблять хорове мистецтво. Свого часу керівниками хору були Олексій Василь, Петро Мельничук, Василь Томенко. Деякий час попівські співаки склали основу народного хору “Гомін Карпат”. Тепер знову виступає попівський хор, який дістав звання народного під орудою Любомира Грабця. Як і колись, діє аматорський гурток, яким керує Євдокія Батринюк. Дбають сучасні мешканці села про відродженням національної самосвідомості. Тому там, де 100 років тому наші предки будували читальню, ставили хрести на згадку, їхні нащадки поставили пам’ятник Тарасовы Шевченку – нашому українському валетові Духа. Зеленої неділі 1990 року мармурове погруддя посвячене й урочисто відкрите. В центрі села постав меморіальний комплекс, куди ще входить пам’ятник воякам УПА, символічна могила січовим стрільцям. Туди записані імена наших дідів і прадідів, які віддали життя за волю України.

За панщини в Сопові школи не було. І лише піп з дяком уміли писати і читати. Писали старослов’янською. Дяк ходив хатами, учив читати і писати. Але не всі були спроможні платити за науку. Аж за Австрії Сопів і Кийданч разом побудували школу на городі Терезових. У цій школі навчав один учитель усіх дітей з двох сіл двічі на день.

У 1894 році в Сопові згадується парохіальна школа, де 20 дітей навчав Володимир Стрілецький. В 1887 році засновується державна школа, в якій навчалося вже 176 дітей, у 1912 в Сопові утворюється чотирикласна українська школа, в якій навчали Юзеф Пушкар, Іванна Вітвицька, Ольга Герасимовічовна, Микола Гринів, Ольга Вітвицька. Пізніше директором школи стає Теодор Бундзяк, за ним – Пушкар Йосип, а далі Микола Гринів, який керував школою до 1951 року. Про нього дещо докладніше, бо залишив про себе найкращі спомини.

Микола Гринів прийшо вна роботу в Попівську школу в 1913 році, а після війни продовжував в ній працювати до 1949 року. Пін Гринів побілив Сопів як своє рідне село. Умів знайти спільну мову з учнями і жителями села. Діти і батьки поважали свого вчителя, він навчав їх садівництва. На шкільнім городі сіяли, доглядали саджанці, вчилися щепити дерева, а закінчивши школу, одержували на пам’ятку молоді деревця,

Сторінки: 1 2 3 4 5 6