в Балинцях, здобуло високу оцінку державних чиновників і переважно було експортовано за кордон, завдяки чому члени одержували вищу ціну за доставлене молоко. Районівка добре стояла фінансово і збудувала гарний, просторий будинок з цегли, який був окрасою села і околиці. Запроваджене було також механізоване виробництва масла. Районівка затруднювала 16 робітників, крім 22 “кружівкарів”, які приймали від селян молоко і відокремлювали сметану, і чотирьох візників, які звозили сметану до центральні. В управі районівки працювали без перерви Петро Григорчук як книговод , учитель Іван Драган як касир та Іван Микитюк як діловод (справочник). Техніками які пройшли відповідний вишкіл, були Олекса Качуляк і Петро Драган.
Важливу працю в селі вело товариство (кружок) “Сільський господар”, яке організовувало різні сільськогосподарські курси. Перший курс відбувся в Балинцях восени 1928 року і тривав 14 днів. В курсі взяло участь понад 200 осіб з Балинець, Бучачок, Трофанівки. Викладали на курсі агрономи Помалій, Дмитренко і Лех. У співпраці з районовою молочарнею товариство в 1931 році завело контролю молочності і закупило двох расових бугайців для розмноження расової худоби. Організувало вишкіл також хліборобської молоді і властувало конкурси плекання телят, свиней і курей. Головами т-ва “Сільський господар” були по черзі Василь Семотюк, Олекса Корбутяк і Семен Деделюк. Головою секції контролю молочності , яка була однією з найкращих в Галичині, був Олекса Корбутяк, а головним контрольором був Володимир Садлінський. В 1937 році відбулась у Балинцях вистава расової молочної худоби, на яку прибули зі Львова голова крайового т-ва “Сільський господар” д-р Михайло Холєвчук і представник Сільсько – господарської палати Косі ба, а також представники воєдівського уряду й Виділу повітового. Представники уряду призначили кілька нагород селянам за найкращий вигляд худоби, за найвищу молочність і за найкращу стайню і висловили місцевому товариству “сільський господар” признання за добру працю. (Про виставку худоби в Балинцях є більша стаття в книжці “Сільський господар” у Львові, виданий УВАНОМ в Америці в 1970 році).
Активним було також товариство (кружок) “Рідна школа”, яке перевело в селі плебісцит за те, щоб викладовою мовою у місцевій школі була українська мова. Товариство щороку переводило збірки на потреби рідного шкільництва – з нагоди Різдва коляду, з нагоди Великодня писанку, а крім того, осінні збірки. Люди охоче жертвували на цю ціль. Головою місцевого товариства “Рідна школа” був увесь час Василь Семотюк. Було в селі і протиалкогольне товариство “Відродження”, яке шляхом голосування позбулося корчми з села. Т-во влаштувало виклади про шкідливість алкоголю і тютюну, які дали добрі насліди, бо яких 90% чоловіків, головне молодь, не курили. Головою товариства був Михайло Деделюк.
Жіноцтво було організоване в “Союзі українок”, який давав концерти на пошану Л.Українки і влаштував конкурси куховарства та інше.
Славою села було товариство молоді “Каменярі” засноване 1930 р. За короткий час свого існування – польська влада заборонила його в 1936 році – товариство розгорнуло широку діяльність. Створило духову оркестру, яка складалась з 24 музикантів і виступила не тільки в Балинцях, але й в сусідніх селах. Оркестру вишколив колективний капельмейстер в австрійському війську професор Баран з Коломиї. При т-ві, до якого належала вся молодь села, було кілька секцій і футбольна, будування веж і вправ на поруччях (реку) і секція шахістів, якої головою був студент Михайло Максимчук. Його за совєтської влади арештували енкаведисти у Львові під час однієї облави і замордували в 1941 році. Товариство не тільки влаштовувало фізкультурні свята в Балинцях, але також виявляло своє вміння в сусідніх селах і виступала на повітових святах “Каменярів” у Коломиї і Косові. На повітовому святі в Коломиї товариство одержало бюст Івана Франка в нагороду за вправи, які були визнані, як найкращі. У 1932 році делегація товариства у складі голови Михайла Деделюка і восьми членів, хлопців і дівчат, брала участь у відкритті пам’ятника Іванові Франкові у Львові.
В селі були два шкільні будинки , звані “Нова школа” і “Стара школа”. За австрійських часів школа була чотири класова з шестирічним навчанням і трирічним трирічним доповняльним курсом. За польських часів школа була семи класова, за совєтської влади – десятирічна. В 1938 році мешканці Балинець відпровадили на вічний відпочинок двох своїх добродіїв – о. митрата Войнаровського і директора Барнича. О.Войнаровський , як згадано на початку цієї статті , жив у Балинцях від 1892 до 1907року, коли був парохом трьох сіл – Баленець, Бучачок і Трофанівки. Пізніше, протягом чотирьох років він був послом до Віденського парламенту. Отець Войнаровський полюбив село Балинці, утримував зв’язки з селом до самої смерті і в тестаманті записав кілька тисяч доларів на церкву в Балинцях . Коли жив у Балинцях збудував на місцевому цвинтарі родинну гробницю, до якої перевіз тлінні останки своєї дружини і мами, і де він також хотів бути похований. Але тимчасово його поховали у Львові, де він помер. Мешканці Балинець взяли масову участь у похоронах, щоб виявити вдячність за ту працю, яку отець митрат вклав у національне і культурне піднесення села, принесли на могилу урну балинецької землі і поклали вінок від громади. А вернувшись додому, створили комітет, оолений учителем Іваном Драгоманом, який мав завдання перевезти тіло покійного зі Львові до родинної гробниці в Балинцях. Заплямовано це зробити в 1940 році, але війна й окупація Західної України