З такою ж вдячністю провели мешканці Балинець на місце вічного спочинку свого улюбленого директора школи Барнича, коли він помер в Коломиї, проживши понад 80 років. Він також любив села Балинці , якому віддав багато років свого життя, і коли відійшов на емеритуру і переїхав до Коломиї, то втримував далі зв’язки з Балинцями. Поки міг, він кілька разів на рік приїздив до села і завжди говорив: “ Я жалую за Балинцями, за моїми учнями, з якими я прожив так довго”. Вдячні за його працю для села мешканці Балинець взяли масову участь у похоронах, разом із своїм хором та оркестрою.

Обидві світові війни завдали селу великих утрат. На фронтах першої світової війни загинуло понад 50 вояків австрійської армії з Балинець, а кільканадцять вернулось додому інвалідами.

На кінець список добровольців з Балинець, що служили в Українських Січових Стрільцях: Ілько Грицюк(впав на Маківці), Михайло Грицюк, Андрій Грицюк, Олекса Гнатчук, Василь Гуцул, Петро Деделюк, Дмитро Деделюк, Михайло Карала, Дмитро Корбутяк, Олекса Корбутяк, Матвій Корбутяк, Іван Максимчук, Степан Микитюк, Петро Лящук, Михайло Пернеровський, Олекса Семотюк, брати Соколяти, Михайло Сиротюк, Михайло Стефанський (впав на Маківці), Василь Ферлей, Михайло Ферлей, Дмитро Формосяк (впав на Маківці).

В боротьбу за українську державність в роки 1918-20 впало 20 юнаків з Балинець, у складі УССів си Галицької армії. Кожного року в день 1-го листопада громадяни села вшановують пам’ять героїв, що віддали життя за волю свого народу. В церкві збудовано символічну могилу з березовим хрестом, а парох села о. Миндюк, при великій участі свідомих громадян, правив Богослужіння й Панахиду за упавших.

Під час першої совєтської окупації Галичини від вересня 1939 до червня 1941 енкаведисти замордували 18 юнаків, переважно малолітніх. З них 15 замордували у Станіславі, одного у Львові і трьох на Сибірі. Їх імена подані нижче.

За німецької окупації були розстріляні гестапо суддя Василь Трицюк, на Україні, студент Дмитро Семотюк, с. Івана в містечку Красне, селяни Михайло Манійчук, Петро Павлюк і Дмитро Драган в Коломиї. В німецьких конц. таборах загинули Іван Демчик (с. Семена) та Іван Сенюк з малолітнім сином.

В роки 1940-41 загинули з рук енкаведистів: брати Михайло, Василь і Дмитро Грицюки,(першого вбили при спробі арештувати, його братів на Сибірі, куди вони були вивезені з батьками); в Сибірі був розстріляний також Василь Ферлей, вивезений туди з батьками; у Станіславові були помордовані перед утечею сов. влади :Павло Трицюк, Іван Трицюк, Василь Ферлей, Іван Олексик, с. Юрія, Іван Дубчак, Василь Романюк, Василь Симовочик , Михайло Корбутяк, Ілько Герасимчук. В тюрмі у Львові був замордований студент Михайло Максимчук.

Після повернення большевицького наїзника, місцева міліція замордувала Михайла Пернеровського, батьки якого померли в Сибірі , і Василя Демчика, батько якого Іван загинув у німецькому концтаборі, а мама й дід на Сибірі. Багато хлопців були засуджені на 10-15 років ув’язнення в концтаборах, багато родин вивезені були на Сбір. Одні там повмирали, іншим заборонено вертатись до рідного села.

Ось скільки втрат і горя зазнало село Балинці від обох “визволителів” України.

З тих, що вступили до дивізії “Галичина”, загинули: студент Михайло Микитюк с. Івана, Василь Таліник с. Івана, Петро Самуляк с. Ілька, Василь Михайлик с. Олекси, Іван Семотюк.

Михайло Деделюк подає про село Балинці те, що збереглось в його скупих записах і в пам’яті . Але навіть цей неповний нарис може дати певне уявлення про село Балинці тим, то цікавиться історією Покуття. Він надіявся, що цей нарис дістанеться колись в руки пізніших поколінь його односельчан, які , мабуть, не знатимуть славною минулого свого села.

Своїми щедрими пожертвами причинився великою мірою до успішності діяльності наших наукових установ у поширенні правди про Україну та у вихованні нашого молодого покоління. Михайло Деделюк це зразок щирого та свідомого українського патріота.

ЛІТЕРАТУРА

“Коломия і Коломийщина” Михайло Деделюк.