Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





 

РОБОТА з краєзнавства

на тему:

“Історія села Микуличин”

 

Легенда про Микуличин

Гуляв боярин Микула із своїм військом по горах. Але одного разу забарився Микула. Обступило його військо вороже на високій горі, з усіх боків обступило. Нема де дітися. Та військо Микулене та й сам Микула не мали страху. Заспівали вони тоді патріотичні свої пісні. Їх спів, неначе грум великий, покотився по всіх горах – над Говерлою, над Прутцем, на Прутом. По всіх плаях карпатських. Перестрашилося вороже військо того співу, а їх старший наказав схопити Микулу.

І забряжчали мечі, затріщали кульчиги, і полилася свіжа крівця ворогів. Б’ється, б’ється Микуал, руба ворогів у пень, а кінець краю не видно: багато було воріженьків, та не перестрашився Миколу, вибіг він на гору, що над річкою, став над нею і сміється з ворогів, а та аж зубами скрегочуть. Кинулись на гору до нього, а він усіх їх перебив.

І цю гору стали називати Микулинкою, а село – Микуличин.

Археологічне минуле

В 1960-1980-х роках у долину верхньому Пруту, куди входить і територія Микуличина з присілками, виявлено понад 50 археологічних пам’яток, що дозволяють відтворити історію цієї території за останні 40 тис. років. Найстаріші сліди життя відносяться до 40 тисяч років, коли тут проживали нечисленні представники неандертальської людини, що характеризувалась низьким ростом, зігнутими в ліктях руками та в колінах ногами, відсутністю підборідка, великими надбрівними дугами під похилим до заду чолом.

З кінця палеоліту – початку мезоліту походять чисельні знахідки з урочищ Кливка і Чопа, Царина, Поляна, Жбир. Знахідки представлені довгими призматичними ядрищами, скребками, різцями, наконечниками стріл у вигляді вербових листків.

Населення палеолітичних та мезолітичних часів займалось, насамперед, ловецтвом, харчувалось м’ясом диких звірів, одягалось в шкіри. Жило невеличкими родовими колективами в шабашах дерев’яної конструкції, вкритих шкірами мамонтів. Наступні сліди життя людини у долині верхнього Пруту зафіксовані з часів Київської Русі.

Антифеодальна боротьба

З ХVІІ століття є перші дані про кількість населення Микуичина та всіх його великих присілків. Тоді тут було 86 будинків, у яких проживало 473 особи. У Микуличині та Ямній нараховувалось 3,5 ланів та 60 голів великої рогатої худоби.

Щотижня для магнатів Белзецьких відробляли 1-2 дні пішої чи тягової панщини, часто працювали при обслузі дворів, будівництві замкових укріплень, приймали участь у сімейних війнах феодалів. Антифеодальний рух розпочався стихійно, незалежно від загальнополітичних обставин, в надії на власні сили, що якісно відрізняє його від селянських виступів 1648 р. в околицях Делятина. Цей рух отримав назву опришківства.

Першим ватажком опришків. Що діяли у верхів’ях Пруту, був Нестор, покараний за свою діяльність судом у Селянині в 1681 р. Великого розголосу наробили операції хороброго опришківського ватажка Івана Пискливого. В 1703 році його опришки діяли в Фотинії і Березові, а також у Микуличині, де на подвір’ї вбили зненавидженого отамана Гната і слугу, що інформував шляхту про рухи опришків.

В 1738 році вперше в долині Пруту появились опришки Олекси Довбуша, які напали і пограбували багачів з Чорних Ослав. В 1741 р. цей загін вів кількаденний бій з микуличинцями, що охороняли на рокитській дорозі кутських купців. З обидвох сторін були жертви, а в Микуличині спалено кілька будинків. В перших роках опришківської діяльності Довбуша в його ватазі знаходились і деякі мешканці Микуличина, зокрема брати Яворів ці, Федір Никорак та Іван Кошак. Відтак, до ватаги Довбуша пристав його сестрі нок Павло Орфенюк з Ямної та Василь Баюрак з Дори. Довбушеві побратими мали по селах таких своїх однодумців як Павло та Степан Дроніви з Ямної та дрібні шляхтичі з Ослав, що постачали загін харчами та зброєю.

У Ворохті смолякам вдалось залучити до висліджування опришків найбагатшого у селі Мочерняка, а в Космачі Дзвінчука. В 1745 році Довбуш постановив розправитися з ними. З Ясина, де певний час перебував, він з своїми товаришами Орфенюком та Баюраком подався до сестри в Ямній. Тоді ж Баюрак відвідав своїх рідних у Дорі. Після цього вони верхами повернулись у Ворохту і вбили там Мочерняка, а його господарство спалили. Звідти направились в Космач розправитись з Дзвінчуком, але останній заздалегідь довідався про наміри Довбуша, підготувався його зустріти кулею і убив ватажка опришків. Це сталось вночі з 23 на 24 серпня 1745 року. Після смерті тіло Довбуша пошматували і куски на пострах населенню повісили на колах у Микуличині і Чорному Потоці.

Після смерті Довбуша на деякий час рух опришків припинився. Лише в 1749 р. Семен Баюрак з Дори разом з своїм сином та дорянами Ільком Семеновим і Андрієм Дроботяковим організували загін, до якого пристали один легінь з Микуличина та два легіні з Ямної і вчинили напад на корчмаря у Стоп чатові. Але цей напад був невдалий і Семен з деякими побратимами попались в руки карателів. На цьому4 основні виступи опришків проти феодалів закінчились.

Під Австрійською владою

У 1781 році з 775 мешканців було 763 українці та 12 євреїв, у 1900 – із 4306 жителів – 3429 українців, 268 поляків та 608 євреїв. За даними в Микуличині у 1880 році було 75155 моргів землі, в тому числі: 366 – рілля, 5089 – луки, 25 – городи, 8418 – пасовища, 5322 – полонини, 54279 – ліси. Така площа, не могла забезпечити потреби населення у зернових культурах та городині, тому


Сторінки: 1 2 3