Відомі на Київщині й найрізноманітніші археологічні пам'ятки давнини. Це — неолітичне поселення дніпро - донецької культури в с. Житні Гори Рокитнянського району, епохи бронзи - в Дибинцях Богуславського, городища скіф-ського часу в Ходосівці та Хотові Києво-Святошинського, кургани цього періоду Переп'ят біля Фастівця Фастівського і Переп'ятиха біля Мар'янівки Васильківського районів. Про кургани згадував у своїх творах і брав участь у їх дослідженні Т. Г. Шевченко, працюючи в Археографічній комісії.

Внаслідок господарської діяльності — прокладання шля-хів, газопроводів, спорудження дачних будинків, буває, й оранки - археологічні пам'ятки нерідко опиняються під за-грозою. Саме так трапилося із слов'янським поселенням поблизу с. Ходосівки. Спочатку зруйнувала культурний шар на площі близько чотирьох гектарів нова автомобільна до-рога. Згодом розпочалися земляні роботи, пов'язані з будів-ництвом дач, які знищили ще п'ять гектарів. Цього разу, правда, завдяки адміністративному втручанню спорудження дач було припинено.

Майже на 800 км простяглися полями та лісами, зде-більшого над річками, Змієві вали. Загадкова назва, вража-ючі розміри. Ширина їх основи — від 8 до 20 м; висота в окремих місцях, як наприклад, біля с. Іванковичі Василь-ківського району, сягає 10 м. Ким і коли вони насипані, в науці й досі не поставлено остаточної крапки. Одна гіпоте-за - у І тисячолітті до н. е. для захисту від войовничих ко-човиків; інша - в період Київської Русі Володимиром Святославовичем і Ярославом Мудрим.

Більше 20 років присвятив вивченню цих дивних старо-давніх земляних оборонних споруд кандидат педагогічних наук А. С. Бугай. Високу оцінку досліднику дав ряд учених, краєзнавців, літераторів. Відомий російський письменник Володимир Чивіліхін у популярному романі-есе «Пам'ять» возвеличив його такими словами: «І давайте перервемо на мить наш загальний поспіх нинішнього різноманітного життя, в яке далеко не завжди входить історія-помічниця, і вклонімося київському математику А. С. Бугаю за його двадцятилітню працю, яка немає, правда, ніякого відно-шення до основної спеціальності цієї людини».

А. С. Бугай досліджував й інші рідкісні пам'ятки. Зок-рема, виявив чимало старовинних валкових і глибоких шляхів, висунув гіпотезу про існування водного шляху з Київської Русі до Західної Європи.

Багато на Київщині пам'яток періоду Київської Русі. І не випадково, адже, власне, центр однієї з наймогутніших дер-жав Європи збігався з межами області.

Цим періодом датуються міста обласного підпорядкуван-ня — Біла Церква, Бориспіль, Васильків, Переяслав-Хмельницький, Ржищів, райцентри - Баришівка, Бородянка, Во-лодарка, Вишгород, Кагарлик, Тетіїв, а також м. Чорнобиль і понад 20 сіл, серед яких Білогородка — славетне в мину-лому м. Білгород. Найбільше літописних населених пунктів в Обухівському районі — Трипілля, Витачів, Козин, Герма-нівка, Халеп'є, Старі Безрадичі.

З пам'яток періоду Київської Русі неабиякий інтерес ста-новлять городище та залишки фундаментів і стін величного храму перших руських святих Бориса і Гліба (XI - XII ст.) в м. Вишгороді.

То ж не дивно, що цей унікальний об'єкт перебував у полі зору Українського комітету охорони пам'яток культу-ри ще в 20-х роках XX ст., а у 1935 р. на його базі створено історико-культурний заповідник. У наш час йому приділяють постійну увагу Головна рада й обласна організація Україн-ського товариства охорони пам'яток історії та культури. Во-ни ініціювали відновлення діяльності Вишгородського історико-культурного заповідника згідно з Указом Президента України і постановою Кабінету Міністрів України. За на-шою участю піднято з руїн Борисоглібський храм середини XIX ст., розташований на частині фундаментів храму XI ст.

У листопаді-грудні 2000 р. Вишгородський заповідник на кошти Товариства музеєфікував фрагменти фундаментів і стіни давньоруського храму.

Залишки споруд періоду Київської Русі є й у Білогородці, зокрема, славетного храму Дванадцяти апостолів. Най-більше їх виявлено в Переяславі-Хмельницькому. Серед них найвизначніша архітектурна будівля кінця XI ст. — Михай-лівський собор. За розмірами й багатством внутрішнього оздоблення його порівнюють із Софією Київською, Чернігівським Спасом, Успенською церквою Києво-Печерської лаври. За 20 м на південний схід від собору відкрито ком-плекс споруд - Єпископські ворота з Феодорівською церк-вою над ними (подібні до київських Золотих воріт), Андрі-ївську церкву і кам'яну стіну, що оточувала єпископську частину дитинця. Виявлено також рештки Єпископського палацу. Усе це експонується в музеї «Архітектура Переясла-ва періоду Київської Русі». Музеєфіковано залишки Спаської церкви (XI ст.). Над ними споруджено павільйон, в якому розмістився археологічний музей. Нині відроджується Воскресенська церква XII ст. Дослідження, збереження, му-зеєфікація і відтворення пам'яток у Переяславі-Хмельни-цькому - заслуга колективу Національного історико-етнографічного заповідника і його невтомного керівника, лауре-ата Державної премії ім. Т. Г. Шевченка М. І. Сікорського.

Монголо-татарська навала та більш ніж столітнє іго за-войовників, постійні наскоки татар, інших нападників за-вдавали великої шкоди нашій землі, перетворювали квітучі міста й поселення на суцільну руїну. Та незнищенним був дух народу. І тільки наставало відносне затишшя, як життя починало відроджуватися, і знову зачаровувала майстерність зодчих, будівельників.

Свідченням цього є найдавніші дерев'яні споруди — церк-ви, що збереглися і діють, Онуфріївська (1706 р.) у Липо-вому Скитку Васильківського району, Миколаївська (1730 р.) у Синяві Рокитнянського, Олександра Невського (1748 р.) у с. Дубівці Таращанського, Мурована-Покровська (1629 р.) у с. Сулимівці Бориспільського районів.

Своєю красою і досконалістю дерев'яна церква Різдва Пресвятої Богородиці (1784 р.) в с. Тулинцях Миронівського району настільки вразила