Картографічними умовними знаками (КУЗ) називають застосовані на карті позначення різних об'єктів та їх характеристик. Знаки та їх системи утворюють штучну мову - мову карти. Вони виконують такі функції: 1) вказують на вид об'єктів, їх кількісні та якісні характеристики; 2) визначають просторове їх положення, планові розміри, форму; 3) інколи передають їх зміну у часі чи переміщення. За особливістю відображати (моделювати) простір виділяють знаки: 1) позамасштабні, які різняться за формою, величиною, кольором, орієнтуванням, внутрішньою структурою (будовою), яскравістю; 2) лінійні, які різняться за шириною (величиною), кольором, малюнком (структурою), яскравістю; 3) площинні, які різняться за кольором, а також за величиною, формою, орієнтуванням, яскравістю та структурою значків, які заповнюють контур.

При аналізі та побудові КУЗ їх зручніше класифікувати за способами картографічного зображення.

Способи картографічного зображення

1. Спосіб значків. Значки використовують для показу місцеположення об'єктів, які не виражаються в масштабі карти, або займають меншу площу, ніж сам знак, або взагалі явищ, локалізованих в пунктах. За формою розрізняють геометричні, буквені та наочні (символічні та натуралістичні) значки. Кількісні характеристики явища передаються розміром значка. При цьому використовують абсолютну або відносну шкалу. Як при абсолютній, так і при умовній співрозмірності значків їх шкала може бути неперервною чи ступінчатою. Для передачі сумарного (складного) явища використовують структурні знаки, а динаміки явища - наростаючі знаки.

2. Спосіб лінійних знаків застосовують для передачі ліній в їх геометричному розумінні, об'єктів лінійного простягання, які не виражаються за своєю шириною в масштабі карти, об'єктів площинного поширення. Використовують і такий прийом, коли кольорову чи штрихову гаму розміщують з боку вздовж лінійного знаку, чи виносять в бік. Динаміка, розвиток, зміна положення лінійних об'єктів легко передається поєднанням лінійних знаків, які відносяться до різних моментів часу.

3. Спосіб ізоліній. Ізолініями називають криві на карті, які сполучають точки із однаковим значенням кількісного показника. Ізолінії застосовують для характеристики величини (інтенсивності) неперервних чи поступово змінних в просторі явищ (температура і тиск повітря, опади, висоти, магнітне схилення), а також для передачі співвідношень. Інтервали між ізолініями стараються зберегти постійними, хоча межа інтервалу залежить від меж, в яких коливається явище, та масштабу карти. Система ізоліній із перемінним інтервалом називається шкалою ізоліній. Ізолінії підписують (в розривах чи на їх кінцях), а проміжки між ними фарбують в певний колір чи штрихують.

4. Спосіб якісного фону показує поділ території на однорідні в якісному відношенні ділянки, виділені за певними природними, економічними, соціальними чи політико-адміністративними ознаками. Він використовується для характеристики явищ, які мають суцільне (клімат), значне (ґрунти) чи масове (населення) поширення. Основними шляхами диференціації території-є: 1) поділ її за типами місцевості; 2) індивідуальне районування. Найпоширеніші класифікації базуються на основі однієї конкретної якісної ознаки, інколи -двох-трьох або інтегральних ознак. Для оформлення способу застосовують колір ("слабкі" та "сильні" художні засоби), штрихову, буквену та цифрову індексацію. Для деяких класифікацій розроблені універсальні шкали кольорів (геологічні карти).

5. Спосіб кількісного фону застосовують для поділу території за певним кількісним показником (показниками) -модуль, стоку, густота та глибина розчленування рельєфу, кути нахилу тощо. Для цього карта розділяється на ділянки відповідно до встановленої шкали. Як правило, використовують такі шляхи диференціації: 1) попередньо районують територію - визначають для кожного територіального підрозділу значення показника - відносять цей підрозділ до відповідного ступеня в шкалі - оформляють як якісний фон; 2) визначають значення кількісного показника на всій площі карти - проводять межі ділянок відповідно до ступеня шкали - оформляють.

6. Спосіб локалізованих діаграм. Локалізовані діаграми відносять до певних пунктів, точок чи площ і використовують для характеристики сезонних та інших періодичних явищ - їх ходу, величини, тривалості, ймовірності, повторюваності тощо (декадний, місячний чи річний хід температур повітря чи ґрунту, кількість опадів, динаміка снігового покриву, розподіл річкового стоку, напрям і сила вітру). Діаграми будуть в декартовій та полярній системах координат у вигляді кривої розподілу чи стовпчикової діаграми. Широко використовують "рози" - для характеристики повторюваності та швидкості вітрів, повторюваності вітрового хвилювання, повторюваності та швидкості морських течій.

7. Крапковий спосіб використовується для картографування масових розосереджених явищ через крапку (точку) чи іншу геометричну фігуру однакового (чи різного) розміру, яка позначає однакову кількість одиниць зображеного явища і розташована на карті в місці його фактичного розміщення. На карту наносять певну кількість точок, густота яких дає наочну картину розміщення явища, а число точок -розміри. Важливим моментом виступає вибір "ваги" точки - кількості одиниць, які виражають однією точкою. При цьому використовують геометричний чи географічний спосіб розстановки точок. Якщо ввести різнокольорові точки, то можна передавати не тільки кількісні, але й якісні співвідношення, динаміку явища (його ріст та зміни в розміщенні). Іноді точку замінюють іншою мініатюрною фігурою (квадратиком, трикутником, прямокутником, рискою тощо), але суть не міняється. Часто одне і те ж явище картографують "точкою" різної "ваги". Важливим моментом є вибір географічної основи, яку намагаються звести до мінімуму, і виділяють на карті територію, де явище, що картографується, відсутнє.

8. Спосіб ареалів. Ареалом називають область .поширення якого-небудь явища. Він може бути неперервним, суцільним чи розсіяним. Розрізняють ареали абсолютні та відносні. Для передачі ареалів на тематичних картах використовують різні прийоми: