«Характеристика Косівського району»

1.1. Кліматичні умови

Великого значення в дальшому розвитку народного господарства, у науковому обґрунтуванні екологічних заходів набуває пра-вильне використання кліматичних ресурсів Косовського району.

Загальний тип клімату району помірно-континентальний.

Косовський район майже повністю входить до гірського агрокліматичного району і знаходиться в зоні західного переносу повітря-них мас.

Район характеризується такими показниками:

Середня тривалість безхмарного періоду 160-170 днів, вегетаційного 190-200 днів.

Весняні приморозки припиняються в середньому в першій декаді травня, осінні настають в середині жовтня.

Середня річна температура повітря за метеорологічними даними наводиться в таблиці 1

Таблиця

Назва

метео

посту | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | Середньо

річна

Верховина | -6,4 | -5,3 | -0,7 | 5,0 | 11,6 | 14,4 | 16,0 | 15,1 | 11,2 | 5,8 | 1,7 | -3,7 | 6,1

З наведеної таблиці видно, що найбільш холодний місяць є січень, а найбільш теплими - липень і серпень.

Велике значення для оцінки температурних умов мають середні декадні температури повітря. Це дає уявлення про наростання тепла навесні і влітку та про спад його восени, як протягом місяця, так і від одної декади до другої.

З таблиці видно, що число днів з сильним вітром взагалі незначне. Частіше вони спостерігається в холодний період року, а влітку вони майже відсутні, тобто спостерігається 1 раз на 2 роки.

1.3. Рельєф

Головні риси сучасного рельєфу Косовського району сформува-лись в результаті тектонічних рухів і безперервної дії екзогенних факторів.

Провідні геоморфологічні процеси яскраво проявляються в ерозії та акумуляції, фізичного і хімічного вивітрювання корінних порід в нижній частині схилів, уступів цокольних терас і місцями на верши-нах гірських хребтів.

Ерозія і акумуляція. Глибинна ерозія, яка приурочена до рік району (Черемош, Рибниця, Пістинька та ін) є наслідком низького базису ерозії і характеризується великою активністю.

В результаті новіших тектонічних рухів відбувається посилення ерозійної діяльності, про що свідчать глибокі врізи, прожистість ру-сел рік, активна діяльність регресивної ерозії водостоків, наявність водоспадів, плесів, перекатів і т. д.

В період паводків проявляється особливо сильно підмиваюча дія-льність рік, що приводить до обвалів корінних берегів і уступів те-рас, які складені пухлими алювіальними відкладами.

Площинний змив визначається крутизною схилів, кількістю і ре-жимом атмосферних опадів та ступенем їх природного закріплення. Площинному змиву поверхні підлягають схили, при схилові ділянки долин, також поверхні давніх терас. Безсистемний випас знищує де-рновий покрив, порушує структуру грунту схилів і тим самим інтен-сифікує ступінь їх розмиву.

Зсуви і опливли в основному приурочені до ділянок схилів вели-ких річкових долин. Розвиткові цих процесів сприяють літологічні, тектонічні, геоморфологічні та гідрологічні умови.

Головні з них: значна обводненість і зволоження схилів в зв'язку з великою кількістю опадів, порушення умов залягання і цілісності порід схилу в результаті тектонічної діяльності, низьке положення базису ерозії, внаслідок чого утворюється різниця висот між бровкою і підошвою схилу, зміна режиму водоносних горизонтів і відслонення їх. Головна частина зсувів приурочена до зон поздовжніх і поперечних тектонічних розломів.

Вивітрювання. Процеси фізичного, та хімічного вивітрювання займають другорядне місце. Ці явища приурочені переважно до корінних осадових по-рід скальних відслонень, берегових обривів, бортів промоїн, схилів великих ярів.

Вивітрюванню також сприяє текстура порід, тріщинуватість і Інші власти-вості гірських порід.

Корінні породи знаходяться на різних стадіях вивітрювання. Зу-стрічається осипи, які спускаючись по схилах, утворюють кам'яні потоки і просліджуються на схилах долин. Важливим рельєфоутворюючим фактором є також характер гір-ських порід, опір їх до вивітрювання і ерозійних процесів.

Найбільш міцні породи, як конгломерати, кварцитові і товсто-шаруваті пісковики, складають найвищі гірські масиви (Говерерла, Скупова, Кукіль, Стайки, Піп Іван, Стіг, Чичвин і багато інших)

Менш стійкі глинясті сланці утворюють зайняті ріками долини.

Льодовикові форми рельєфу мало збереглись і мають вигляд неве-ликих цирків, парів і карових озер, флювіоглеціальиих відкладів по долинах рік, торфовищ, які утворились в дану епоху. Сліди льодо-викової діяльності слабо помітні, або тому що зледеніння було надто незначним і недовгочасним або через те, що нестійкі флішові поро-ди, з яких складались і в яких вироблялись гляціальні форми рельє-фу, були дуже розмиті текучими водами.

На основі тектонічно-структурних особливостей і характеру роз-членування виділяється такі геоморфологічні райони (з північного сходу на південний захід):

1. Покутське Прикарпаття.

2. Покутські Карпати.

3. Запрутські Горгани.

4. Жаб’ївське зниження.

5. ЧорногІрсько-Гринявський район.

Покутське Прикарпаття (Покутсько-Черемошська височина) під-німається на 300-450 м над рівнем і різко обмежується долинами Пруту і Чоремошу, а з півдня Покутськими Карпатами. Рельєф міс-цевості являє собою чергування порівняло широких річкових долин з плоскими межирічними височинами. Річкові долини Рибниці, Піс-тиньки, Лючки та інших річок, мають яскраво виражені тераси. На південному заході простягається ряд невисоких хребтів, складених з древніх порід.

Покутські Карпати. Південна межа їх проходить по вододілу лі-вих приток Чорного Черемошу і правих Пруту. Гори являють со-бою край з абсолютними висотами 700-900 м. Орографія їх порівняно проста. Хребти простягаються паралельними ланцюгами в Пів-денно-східному напрямку. Наростають висоти з півночі па південь.

На північному заході лежить ряд хребтів. Лебединський, Каменис-тий, Хоменський та ін.

Паралельно їм на південь проходить ще один ланцюг гір: Карама-тура, Брусний, Сокільський. В південно-східному напрямну височать хребти Буковець, Кечера, Максимець та ін.

Покутські Карпати розділяються порівняно широкими, зручними для засолення поперечними долинами Черемошу, Рибниці, Пістинь-ки і Лючки.

Хребти являють собою порівняно правильні антикліналі, ядро яких складається з Іноцерамових шарів, ямненських пісковиків та