Зокрема, слід відзначити економіко-статистичні (а їх без сумніву можна віднести і до соціально-географічних) стаття С. Подолинського “Життя і здоров’я людей на Україні”. Цікавими в цьому контексті є і праці М. Драгоманова, у яких він звертає увагу на соціальні та соціально-економічні проблеми того часу.

Заслуговують на увагу і соціально-географічні та статистико-економічні розвідки В. Навроцького (1847-1882), який проаналізував поділ тодішнього суспільства на експлуататорів і експлуатованих, вказавши на антагонізм в їх стосунках.

Великий вплив на становлення соціальної географії мав І. Франко. У його науковій спадщині центральне місце займала людина, і аналіз соціальних, соціально-економічних, соціально-географічних умов її проживання на фоні територіальної організації виробництва і рівня розвитку господарства в цілому. Саме він був ініціатором створення у Львові в 1883 р. “Етнографічно-статистичного кружка”. Значущою з даного питання видається праця І. Франка “Що таке поступ?”, де подається досить цікавий висновок: “ціла історія людського роду, то властиво і серія здруження людей, зливання одиниць з дрібних родин у громади, племена та держави”.

Не менш важливою для соціогеографів є наукова спадщина М. Туган-Барановського, визнаного в світі економіста. Так, у своїй праці “Психологічні фактори суспільного розвитку” (1904) він поділяє на п’ять груп потреб людей: 1) фізіологічні – для безпосередньої підтримки життя і почуття спадковості; 2) статеві; 3) симптоматичні інстинкти і потреби; 4) альтруїстичні; 5) потреби, що ґрунтуються на практичних інтересах.

На увагу соціогеграфів заслуговують праці С. Рудницького “Антропогеографія”, В. Кубійовича “Атляс України і суміжних земель”, “Географія українських і суміжних земель”.

Першу спробу виокремлення суспільної географії, як вже згадувалось, С. Рудницький робить у формі вичленення антропогеографії як окремої сукупності географічних дисциплін у складі географії людини, географії культури, економічної географії та політичної географії. У своїй “Нинішній географії” він пише: “антропогеографія дослідує причинні зв’язки людини до всіх головних географічних явищ: твердої поверхні, вод, атмосфери, рослинного і тваринного світу, … що дуже сильно впливають на царство людини”. Далі він згадує, що людина відносно звільнилась від впливу природи і сама впливає на природу. С. Рудницький солідаризує з думкою А. Гетнера, що антропогеографія досліджує просторові відносини держав і народів і їх зв’язки з природою земної поверхні. Зауважимо, що згадану вище структуру антропогеографії практично перенесено на сьогоднішній день, щоправда замінивши термін “антропогеографія” на соціально-економічна географія”. Щоправда сьогодні все частіше виокремлюють соціальну географію як блок наукових дисциплін або гуманізовану і соціологізовану економічну географію.

В період спроб побудови “соціалістичного суспільства”, під впливом репресій та гонінь, а також виходячи з існуючої на той час ідеології, соціально-географічні дослідження практично не проводились. І тільки в кінці 80-х рр. починає формуватись низка нових напрямків соціально-географічних досліджень: географія діяльності населення (Ю. Пітюренко, В.Загородній, А. Степаненко, М. Ковтонюк, Л. Шевчук), географія релігії (О. Шаблій, І. Ровенчак, О. Кучабський) та ін.

4. Сьогодні, коли Україна переживає не лише складні часи трансформації не лише суспільних відносин, а й адаптації суспільства до реалій вільного та конкурентного ринку, перед соціальною географією стоїть низка важливих проблем, що покликані утверджувати і розвивати її як науку. По-перше, це вивчення соціально-географічних проблем становлення Української держави. По-друге, – виявлення соціально-географічних особливостей кризи в Україні. По-третє, вивчення можливостей розв’язання проблем територіальної організації соціальної інфраструктури. По-четверте, дослідити соціально-географічну і еколого-соціально-географічну складову соціальної політики України. По-п’яте, проаналізувати регіональні проблеми безробіття в Україні.

Розв’язання цих та інших проблем соціальної географії може бути вагомим внеском у формування стратегії виходу України з кризи, а отже, в кінцевому результаті у підвищенні добробуту українського народу.

5. Внаслідок географічного поділу та інтеграції праці, тісних взаємозв’язків між природою, населенням, господарством виникають їх територіальні поєднання - соціально-економічні комплекси, або системи. Ці територіальні частини суспільства поступово ускладнюються і тому дуже важливо вивчити їх. Щоб уміти ними керувати, тобто розробляти плани раціонального розміщення господарських об’єктів , населених пунктів, поліпшення умов життя населення. Це і є основним практичним завданням соціально-економічної географії. Тобто, на сучасному етапі її розглядають як науку про процеси формування, розвитку і функціонування соціально-економіко-географічних систем та управління ними.

Література:

1. Голіков А.П., Олійник Я.Б., Степаненко А.В. Вступ до економічної і соціальної географії. – К: Либідь, 1996. –С. 206-232.

2. Кубійович В.М. Наукові праці том 1. // упорядник О. Шаблій. –Париж-Львів :Фенікс, 1996. – С. 415-419, 441-454, 464-506.

3. Олійник Я.Б., Степаненко А.В. Вступ до соціальної географії. – К.: Знання, 2000. – С. 15-35, 55 - 125.

4. Пістун М.Д. Основи теорії суспільної географії. – К.: Вища школа . – С. 46-62.

5. Соціально-економічна географія України / за ред. О.І. Шаблія. –Львів.: Світ, 2000. – С. 409-417.

6. Соціально-економічна географія України / за ред. О.І. Шаблія. –Львів.: Світ, 1994. –С. 389 - 391.