Реферат на тему:
“Намібія”
(економіко-географічна характеристика країн)
Республіка Намібія - держава, що знаходиться на південному заході Африки.
Із заходу омивається водами Атлантичного океану, на півночі межує з Анголою і Замбією, на сході - з Ботсваною, на південному сході і півдні - з ПАР.
На північному сході територія Намібії вклинюється між Анголою, Ботсваною і Замбією у вигляді вузького коридора завдовжки 483 км і шириною 80 км. Це - так звана "смуга Капріві", що дає країні вихід до річки Замбезі.
Площа - 825 112 кв. км, включаючи зону Уолфіш-Бій площею 1124 кв. км, яка в 1994 була повернена Намібії Південноафриканською Республікою.
Населення - 1,87 млн. чоловік (дані 2000 року). Поділяється на 9 етнічних груп, 6 з яких відносяться до сім'ї банту (овамбо і гереро), 3 - до койсанської мовної сім'ї (готтентоти-нама і бушмени). Основні племена: хереро, овамбо (найбільш численне - близько 600 тис. чол.), нама, дамара, хімба, бушмени, капріві, тсвани. У Намібії також проживає близько 75 000 білих (африканери, німці, англійці).
Столиця - Віндхук (210 тис. жителів). Місто розташоване на гористому плато на висоті 1850 м. Тут 300 сонячних днів на рік. Місто сім разів міняйло свою назву, воно виглядає досить незвичайно: сучасні стильні будівлі розміщуються по сусідству з чарівними колоніальними особняками. У Віндхуку два аеропорти: міжнародний, розташований за 42 км від міста, і Ерос, за 3 км на захід від столиці.
Офіційна мова - англійська. Хоча вона не є рідною для переважної більшості жителів, які вдома говорять на африкаанс, німецькій і дюжині діалектів корінної народності, англійською тією чи іншою мірою володіють майже всі.
Релігія. Християни - 90% (переважно протестанти), інші - прихильники місцевих вірувань.
Економіка Намібії великою мірою залежить від зовнішнього світу. Німецькі, а потім і південноафриканські власті розглядали Намібію як поселенську колонію, в якій використовувався дешевий підневільний труд зігнаних в резервації африканських селян і для обслуговування власного товарного сектора економіки, орієнтованого на експорт сировини. Протягом 1990-х років національна економіка залишалася загалом незбалансованою: переважна частина вироблюваної товарної продукції йшла на експорт, а більша частина необхідних населенню споживчих товарів ввозилася з-за кордону. Лише бідніші північні райони країни, що спеціалізуються на багатогалузевому сільськогосподарському виробництві в господарствах споживчого типу, забезпечували свої основні потреби.
Недостача придатних для сільськогосподарського використання земель і високий рівень безробіття ускладняють проведення давно назрілих економічних реформ. У 1997 ВВП (без урахування продукції натуральних господарств і тіньової економіки) перевищив 3 млрд. дол. США. Частка продукції гірничодобувної галузі, яка в кінці 1980-х років становила 41% ВВП, у 1998 р. скоротилася до 20%. На частку продукції сільського господарства і рибальства доводилося 12%, а обробляючої промисловості (включаючи переробку риби) - 13%, державного сектора - 25%, торгівлі і сфери послуг - 15%.
В економіці, де домінуюче положення традиційно займала гірничодобувна галузь, роль обробної промисловості, в основному представленої підприємствами по переробці сільськогосподарської продукції, була незначною.
У 1990 р. в гірничодобувній промисловості Намібії домінували три міжнародні корпорації: "Консолідейтед дайамонд майнс" (КДМ), повністю належна південноафриканській "Де Бірс", яка контролює світову торгівлю алмазами, британська "Ріо-Тінто зінк", що володіє контрольним пакетом акцій і керуючою компанією "Рессінг юрейніум лімітед", і південноафриканська "Голд філдс Саут Африка", яка контролює корпорацію "Цумеб лімітед" (видобуток основних металів).
Напикінці 1990-х років уряд Намібії вступив в переговори про спільне володіння корпорацією "Рессінг" і про створення з "Де Бірс" спільного підприємства по видобутку алмазів під назвою "Намдеб". "Цумеб лімітед" оголосила про своє банкрутство.
Новим імпульсом для алмазодобувної промисловості стало виявлення родовищ алмазів на дні океану. Підвищення попиту і світових цін на уран сприятливо відбилися на його добуванні в Намібії. Хороші перспективи гірничодобувної галузі, розвиток промислових зон, в яких виробляється експортна продукція, і відкриття родовища природного газу на шельфі поблизу Уолфіш-Бея дозволяють з оптимізмом дивитися на майбутнє намібійської економіки.
У сфері послуг домінуючі позиції належать провідним банкам ПАР, південноафриканській системі роздрібної торгівлі і дистриб'юторській мережі ПАР. У дуже рідких випадках намібійці володіють невеликими підприємствами.
Уряд проводить політику "намібізації", направлену на підтримку місцевого бізнесу і розширення власного контролю над економікою. Хоча підприємства Уолфіш-Бея і Людеріца, що займаються переробкою морської риби і інших морепродуктів, знаходяться в руках південноафриканських і інших іноземних компаній, більша частина ліцензій на вилов риби надається намібійським риболовецьким організаціям.
Більшість великих товарних сільськогосподарських ферм знаходяться у власності білого населення. Купівля і перерозподіл землі обмежені закріпленими в конституції умовами купувати землю за ринковими цінами і наміром уряду зберегти великі товарні господарства як основу сільськогосподарського сектора. Уряд заявив про намір викупити 49 великих сільськогосподарських ферм і розселити там безземельних намібійців. Додатковою перешкодою для більш справедливого розподілу землі є дії власників великих колективних господарств, які обгороджують суспільні землі і тим самим перешкоджають сезонному перегону худоби на нові пасовища.
Головними чинниками, що визначають розміщення промисловості і сільськогосподарських угідь в Намібії, є природні особливості і колоніальна політика організації поселень. Лише в окремих районах крайньої півночі країни кількості атмосферних опадів досить для обробітку деяких найменше вимогливих до вологи сільськогосподарських культур (в долинах рік Овамбо і Окаванго та в смузі Капріві).
Тваринництво найбільш розвинено на плоскогір'ї - в центральних районах і на півночі розводять велику рогату худобу, на півдні
