У ХVШ ст. найвидатнішим представником музичного мистецтва був Л. Бетховен (1770-1827).

У німецькій літературі першої половини ХIХ ст. розвиваються два напрямки: ліберально-буржуазне (А. Платний, К. Іммерман й інші) і буржуазно-демократичне (Л. Берні, К. Гуцков тощо). В поезії прославився великий поет Г. Гейне (1797-1856).

У мистецтві в цей період в Німеччині представлені такі напрямки, як романтизм: Ф. О. Рунге (1777-1810), І. А. Кох (1768-1839), К. Д. Фрідрих (1774-1840), П. Корнеліус (1783-1867) та інші; реалізм: Ф. Васман (1805-1886), К. Блехен (1798-1840), Г. Ф. Керстінг (1785-1847); імпресіонізм - В. Трюбнер (1858-1925), М. Слегфогт (1868-1932).

Романтизм у музиці представлений композиторами К. М. Вебером (1786-1826) і Т. А. Гофманом (1776-1822). У цей час в Німеччині працювали композитори, Ф. Мендельсон-Бартольди (1809-1847), Р. Шуман (1810-1856), Р. Вагнер (1813-1883).

Трагічні події ХХ ст. були важкими ударами для німецької культури. Численні діячі культури виявилися в еміграції. Тоталітарний режим, встановлений у Східній Німеччині здійснював тиск на культуру, обмежуючи її рамками соцреалізму.

В образотворчому мистецтві і літературі початку ХХ ст. отримав широкий розвиток експресіонізм. В цьому напрямку працювали такі письменники, як Г. Кайзер (1878-1945), В. Газенклевер (1890-1940), митці, графіки і скульптори: Е. Нольде (1867-1956), Е. Хеккель (1883-1970), М. Бекман (1884-1950), М. Пехштейн (1881-1955) та інші.

Культуру Німеччини ХХ ст. представляють всесвітньо-відомі письменники, поети і драматурги: Томас (1875-1955) і Генріх (1871-1950) Манни, Е. Ремарк (1898-1970), Б. Келлерман (1879-1951), Г. Гессе (1877-1962), М. Коммерель (1902-44), Г. Кайзер (1878-1945), Р. М. Рільке (1875-1926), Б. Апіц (1900-1979), Д. Нолль (нар. 1927), Г. Белль (1917-1985), А. Шмідт (1914-1979).

Народна освіта

Народна освіта в Німеччині безкоштовна, загальне і обов'язкове для дітей віком від 6 до 18 років. До 1990 в східній частині країни діяла цілком інша система освіти. НДР мала одноманітну, загальнонаціональну систему, яка фінансувалася державою. Розумілося, що вона повинна бути доступна всім громадянам, незалежно від соціального походження, професії й економічного положення. Приватних шкіл в НДР не було. Після об'єднання західнонімецька модель освіти була розповсюджена на всю країну. Відповідальність за систему освіти і навчання несуть федеральні землі. Вони забезпечують 80% фінансування, а федеральний уряд доплачує інше. Система освіти має відмінності в окремих землях, але поруч з тим існує багато загальних рис.

Західнонімецька система освіти традиційно сприяла підсиленню класових відмінностей в суспільстві. Її відрізняють точний розподіл "теоретичної", гімназичної (гуманітарної і природо наукової) та "практичної" (професійно-технічної) освіти, з чим пов'язана рання спеціалізація серед учнів - вони або одержують "теоретичну" освіту, що дозволить записатися в університет, або, у більшості своїй, - базову середню освіту, а слідом за нею професійно-технічну.

Дошкільне виховання. В НДР виховання, навчання і соціалізація дітей починалися досить рано. У 1989 80% усіх дітей віком від одного до трьох років відвідували ясла, фактично всі з них по програмі повного дня, а 89% дітей віком 3-6 років - дитячі сади.

В об'єднаній Німеччині дошкільне виховання знаходиться поза державним сектором. У 1996 лише 176 тис. дітей віком до шести років були охоплені додатковими програмами і системою дитячих садків. Можливості залишати дітей в дитячих садках на цілий день при цьому практично будуть відсутні; не розвинута також система продовжених груп у школах. В німецьких школах дітей, як правило, не годують сніданками і посеред середині дня відпускають додому пообідати. Вартість місця у дошкільних установах складає як мінімум 250-300 марок на дитину в місяць, а в окремих районах ФРН - до 1500 марок на місяць (у 1997 середньомісячний прибуток трудової родини з 4 осіб складав 7 тис. марок, а на сході - 5.8 тис. марок).

Початкова і середня освіта. Більшість дітей в об'єднаній Німеччині йдуть у школу в шість років і чотири роки навчаються у загальноосвітній початковій (т.зв. "основній") школі. Після закінчення чотирьох років навчання батьки і вчителі вирішують, готова десятирічна дитина для навчання в гімназії або в звичайній середній, "реальній школі", або вона буде відвідувати т. зв. "головну" загальноосвітню школу, що дасть середню професійну освіту. Значним чином саме ця рання диференціація визначає подальший життєвий шлях дитини. Від цього передусім залежить, стане дитина робітником або фахівцем з вищою освітою. Згодом змінити направленість освіти і професійного зростання вкрай важко. У 1996 близько 46% школярів віком від 14 до 21 року навчалися в професійних школах.

Близько 70% учнів "головної" школи проводять 3-4 дні на тиждень у якості учнів за обраною професією на промислових підприємствах або в інших місцях їхнього майбутнього докладання праці, суміщаючи цю діяльність з навчанням протягом 3 років. 30% продовжують навчатися з відривом від роботи. Незалежністю від професії, що освоюється, всі підлітки до 18 років повинні продовжувати навчання.

Школярі, які пішли шляхом отримання "теоретичної" освіти, навчаються у гімназіях, як правило з поглибленим вивченням або